Вільне життя

За майно і скалічені долі — 600 гривень компенсації

Цьому 93-річному тернополянину ніде жити і не вистачає пенсії на життєво необхідні ліки. Але якби йому тепер відшкодували вартість майна, конфіскованого в його родини, виселеної до Сибіру в 1950 році, він каже, всю суму віддав би хлопцям в АТО чи на операції хворим дітям.

DSC08604Проте Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» вкрай несправедливий. Керуючись постановою про заходи щодо його реалізацію, комісія з питань поновлення прав реабілітованих вирішила виплатити чоловікові всього… 600 гривень.
Тоді, в 1950-му, Михайло Молещий уникнув виселення тільки через те, що працював ветлікарем на Волині, потрапивши туди за скеруванням. А його матір, сестра і брат із вагітною дружиною подалися з рідних Мужиловичів Яворівського району, що на Львівщині, на спецпоселення в Амурську область. Це трапилося на саме Різдво. За рішенням особливої наради при міністерстві державної безпеки СРСР вони були виселені як члени сім’ї посібниці ОУН-УПА з конфіскацією майна.
Михайло Іванович стверджує: справжньою причиною виселення була потреба щойно зав’язаного колгоспу в будівельних матеріалах. Оскільки на подвір’ї в Молещих красувалися добротні будинки під бляхою, то й «пришили» матері Марії Степанівні, вдові фронтовика, посібництво ОУН-УПА. У ті часи дядько Михайла перебував у Канаді, надсилав гроші, за які сім’я побудувала цегляний дім, накрила всі будівлі бляхою, накупила сільськогосподарського реманенту, щоб було чим обробляти три гектари землі. Бо ж глава родини загинув у 1945-му на фронті. Мали Молещі плани на майбутнє, мали надії, однак стали, як і сотні тисяч інших краян, жертвами тодішнього режиму.
У товарному вагоні дружина брата Михайла Івановича Софія народила, та від холоду дитинка померла. І хоч Михайло Іванович має і дітей, і племінників на Львівщині та в Канаді, але, каже, смерті цього невинного немовляти простити катам неможливо. Невідомо, на якій станції зняли тіло. Невідомо, де могилка і чи є вона…
Через вісім років вислану родину звільнили. Вона повернулася на батьківщину, але ні хат, ні хліва, ні стодоли вже не було. У 1991-му Молещих реабілітували з поверненням майна або відшкодуванням його вартості. Уже за незалежної України на Яворівщину приїхали родичі Михайла Молещого з Канади, аби подивитися, де народився і жив їхній батько, куди вкладав тяжко зароблені на чужині гроші. Проте нічого з ошатного обійстя не побачили. Тільки криниця залишилася… Причастилися гості зимною водою — і повезли додому біль і тугу в серцях.
DSC08592…А було в Молещих, згідно з актом опису й оцінки майна, дві дерев’яних і одна цегляна будівля під бляхою, дерев’яна стодола під соломою. Молотарка, віялка, соломорізка, сани, віз, плуг, борони. Із худоби: корова, кінь, порося. А ще — картопля, пшениця, жито. І, звісно, одяг… Про ткацький верстат, як і про великий сад родини в акті нема згадки. У Яворівській райраді порахували, що вартість конфіскованого майна — понад 138 тисяч гривень. Проте у 2013 році тамтешня комісія з питань поновлення прав реабілітованих запропонувала виплатити Михайлу Молещому грошову компенсацію за нього в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Тоді це було 600 гривень. Чоловік цієї подачки не прийняв і звернувся до Тернопільської міської влади, адже мешкає в місті з 1962 року. Однак чиновники переповіли йому зміст закону і порадили звертатися до суду. Те ж сказали юристи.
І не може старенький зрозуміти, чому так. Чому обрані народом депутати незалежної Україні прийняли такий несправедливий закон і за понад 20 років не знайшли можливості переглянути його? А якби не один Михайло Молещий, а сотні тисяч реабілітованих чи їхніх спадкоємців не проковтнули цієї несправедливості, а вперто добивалися повернення їм майна дідів і батьків, надбаного потом і кров’ю? Чому за безчинства комуністичного режиму не відповідає правонаступниця СРСР — Російська Федерація? Мало того, що не відповідає, то ще розв’язала війну проти України, зануривши по лікті свої загребущі руки в кров її синів…
Мовчати для Михайла Івановича — означає погодитися із ситуацією, що склалася. А він не погоджується. Грошей на адвокатів не має, тож звернувся до центру надання безоплатної вторинної правової допомоги. Проте, каже, з реакції «задурного» адвоката зрозумів, що він не зацікавлений добиватися правди в міжнародних судах. І болить серце в старенького. В образному й прямому значенні. Бо ліки давно закінчилися. Так і хочеться звернутися до тих, котрі вже аж захекалися, збиваючи в передвиборчих перегонах усі перешкоди на своєму шляху. Хоча офіційно кампанія ще навіть не стартувала. Допоможіть ближньому! Не з бюджетних грошей, а зі своїх, кишенькових. Пообідайте раз на тиждень бутербродом із думкою про тих, хто не має і на хліб для нього…

Фото авторки

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини