Вільне життя

Повертаючись до постаті короля України-Руси

У газеті «Вільне життя плюс» від 26 червня 2015 року був опублікований матеріал «До питання про першого короля Галичини». Стаття цікава, але в ній є ряд моментів, з якими важко погодитися.


Так, у матеріалі зроблено висновок, що Данило Романович був королем Галичини, тобто удільним правителем, і то не першим, що мав такий титул. Автор дотримується позиції істориків-недругів України, які в часи Російської імперії, а потім комуністичного режиму називали Данила Романовича князем Галичини. Надаючи йому цей «територіальний» титул галицького князя, вони намагалися применшити його видатну роль у побудові національної Української держави. До його володінь входили не тільки землі значної частини сучасної України, не тільки «галицько-волинський» регіон, а і значні території сучасних Білорусі, Польщі, Молдови.

Данило Романович мріяв відродити велику й могутню державу, подібну до володінь великих князів Святослава і Володимира Хрестителя. Та цьому задумові перешкодило страшне лихо — монголо-татарська навала. Данило Романович був першим королем України-Руси, а не удільним правителем.

Зупинимось на відносинах володаря Галицько-Волинської держави Данила Романовича і Апостольського Престолу.

Татаро-монгольська агресія проти Русі несла загрозу для всього християнського світу, що зблизило Данила Романовича із Папою Римським Інокентієм ІV. Князь Данило в боротьбі з татарами звертається за допомогою до Заходу. Він розпочав переговори з Папою Римським про організацію хрестового походу. Щоб схилити його до цієї дії, князь Данило погодився на церковний союз із Римом. Обговорювалося це у 1245 році на Вселенському Соборі у Ліоні. Як повідомляють хроністи, на Соборі виступив представник Русі Архієпископ Петро. Історики вважають, що владику делегував на Собор князь Данило. Після довгих переговорів Папа запропонував Данилові королівську корону, але князь спочатку відмовився від неї і у зверненні попросив допомоги у боротьбі з ординцями.

Коли Інокентій ІV нарешті очолив хрестовий похід проти ординців, закликавши взяти участь в ньому християн Європи, князь Данило погодився на папську корону і коронування від Папи Римського. Наприкінці 1253 року, очевидно в грудні, князь Данило прийняв вінець від Папи Римського у місті Дорогочині із рук папського легата (поца) Опізо — нунція Прусії та Лівонії. Були також присутні єпископ міста Верони і Кремони Яків Браганц, польські князі Болеслав Стидливий та Самовит, мама Данила — княжна Анна, руські бояри.

Daniil-halitsky

Приймаючи королівську корону, Данило Романович, очевидно, розраховував на допомогу Папи в боротьбі з монголами. Таким чином він підняв свій міжнародний авторитет, адже був єдиним із давньоруських правителів, що одержав вінець і був номінований королем.

Славу роду примножили нащадки

Данило започаткував королівську династію. Лев І продовжив і розвинув справу батька. Він переніс свою столицю до Львова. Під час правління «короля Русі», внука короля Данила, Юрія І руські землі «цвіли в багатстві й славі», зазначають літописи. Михайло Грушевський описав в «Історії України-Руси» печатку короля Юрія. Напис на ній гласить: «печатка володаря Георгія короля Руси». Територіально королівство стало більшим, ніж навіть за часів Данила. Про високий авторитет короля Юрія свідчить і подія, що сталася у 1303 році. Константинопольський патріарх дав згоду на заснування у Галицько-Волинській державі окремої митрополії, бо тодішній митрополит Київський переїхав до Московщини. Митрополія утворилася 1 вересня 1303 року із шести руських єпархій з осідком у Галичі, тому стала називатися Галицькою (у статті «До питання про першого короля Галичини» помилково сказано, що Галицька метрополія уже існувала за Данила Романовича).

Що ж до осіб, що носили королівський титул і мали відношення до Галичини, то історично підтверджено, що це угорський король Андрій ІІ, який в 1205 році увів угорську залогу до Галича і до титулу короля Угорщини додав титул «короля Галичини та Володимирії (Лодомерії)».

А шлюб угорського принца Коломана з польською княжною Соломією у 1215 році та проголошення Коломана королем Галичини не є історично доконаним фактом. Бо на королівство, за тодішньою європейською традицією, коронував Папа Римський, або за його дорученням папський посланець. Крім того, тим кроком Угорщина та Польща хотіли відірвати Галичину від решти Русі, а галицькі бояри виступали в ролі сепаратистів.

Kalman_herceg

Данило Романович усе життя боровся за єдність України-Русі, об’єднав Київську та Галицько-Волинські землі в єдину державу. Він спромігся звести тиск Золотої Орди на Україну-Русь до мінімуму, торуючи водночас шлях на Захід. У подібній ситуації перебуває і зараз Україна — з одного боку стримує натиск московського варвара, а з другого — прокладає дорогу до цивілізованої Європи.

Саме Данило започаткував королівську династію, а не самозвані королі-іноземці. Двома останніми представниками династії Романовичів були сини Юрія Андрій та Лев ІІ, котрі разом правили в державі, і 1332 року загинули у війні з монголами. Тодішній польський король Владислав Локетек у листі до Папи Римського писав, що вони боронили не лише Україну, але й Польщу і всю Європу від татар. Тут також можна провести паралель між минулим і сучасним України. Нині наша країна захищає Європу від новітніх монголів-росіян, про яких поет Олександр Блок написав «Да, азиаты — мы, с раскосыми и жадными очами!».

Королівський вінець треба шукати у Ватикані?

Кілька слів про долю корони Данила, яка склалася трагічно. У 1340 році війська польського короля Казимира заволоділи Львовом. До їхніх рук потрапили княжі скарби, а також діадеми, золочений престіл, оздоблений самоцвітами, королівська мантія. Все це поляки вивезли до Кракова. Вивезли і дві корони, але як вважають дослідники, це були вінці спадкоємців короля Данила.

За версією уже покійного професора Володимира Полєка, золотий вінець короля Данила було передано на зберігання до катедрального Собору в Перемишлі. Перемиські єпископи переробили корону на митрополичу митру. Завдяки художнику Юліану Панькевичу, який намалював умовний портрет короля Данила у короні, маємо уяву про її найближчий до істини вигляд.

Митра_перемиських_єпископів._Так_звана_корона_Данила_Романовича

Страшні випробування випали на долю корони в роки Першої і Другої світових воєн. У 1915 році російські окупанти заставили єпископа Костянтина Чеховича видати корону-митру, і вона була відправлена до Петербурга.

У 1922 році парламентська делегація колишньої ЗУНР поставила перед Лігою Націй в Женеві умову, щоб Радянська Росія повернула українську державну реліквію. Більшовики змушені були погодитися з цією вимогою і повернути корону в Перемишль. Вона виявилася в сильно пошкодженому стані, без дорогоцінних каменів. Єпископ Йосафат Коциловський звернувся до ювелірної майстерні отців василіан у Чехії з проханням відреставрувати корону.

В роки війни вінець Данила зник. Існує багато версій його пропажі. Одна з них полягає в тому, що єпископ Й. Коциловський наприкінці Другої світової війни (коли радянські «визволителі» наближалися до Перемишля) передав золоту корону короля Данила через італійських капеланів до Ватикану.

6569-1u

Зі всього вищесказаного можна зробити висновок, що історія коронації українського короля Данила — складна і велична, як і вся історія нашого народу.

Павло СЛИВКА,
історик

На фото: пам’ятник Данилу Галицькому в Тернополі; портрет князя; пам’ятник принцу Коломану в Угорщині; митра перемиських єпископів; дорогоцінна копія корони Данила Галицького. 

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

One comment on “Повертаючись до постаті короля України-Руси”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини