Вільне життя

Подорожі з Кліо та Евтерпою

Поет й історик із Чорткова Ярослав Дзісяк (творче псевдо — Дорожний) добре знайомий з читачам нашої газети. Нещодавно у тернопільському «Астоні» побачила світ його нова, шоста збірка — «Фортеці катренів».

У передмові до видання філолог. Поетеса з Івано-Франківщини Наталя Данилюк влучно назвала автора «блукальцем і мрійником, котрий водночас не втрачає підгрунтя реальності».

Оформлена збірка світлинами замків та фортець України, де побував Ярослав Дзісяк. Це вдало підкреслює її чільні теми — міркування над часом, історією, життям. Поету вдається робити цікаві висновки, вводити неординарні порівняння, осучаснювати «твердині». Я поспілкувалася із Ярославом про його нову книжку, те, що спричинилося до її появи.

Початок розмови задала назва збірки. Катрени — не рідкісний, але дещо екзотичний жанр для сучасної поезії.

— Його привабливість для мене у лаконічності. Чотирьох рядків достатньо, щоби передати зміст, виразивши його ретельно дібраними словами, — пояснює співрозмовник. — Найчастіше пишу в дорозі (звідти й творче псевдо) та кав’ярнях. Цікаво, що нерідко час споживання кави й визначає обсяг твору.

Мандри для Ярослава, як зізнається сам, — це завжди насичення новизною: світлинами, книгами, банкнотами та монетами, які колекціонує, враженнями та емоціями. Тому не дивно, що в цій збірці, як і взагалі у творчості поета із Чорткова, є яскрава нитка інтимної поезії.

У «Фортеці катренів» поет й історик активно взаємодіють — особливо цікаво читати вірші, де трапляються зустрічі минулого-майбутнього. Звідти випливає і тема, що є дуже цікавою у збірці, — осмислення, пережиття того, що було, розмірковування над його зв’язком із сучасністю, впливом на неї.

— Цицерон казав: «Не знати історії — означає завжди бути дитиною». Я ж доповню, що байдужість до історії, як закинутий цвинтар. А руїни замків і фортець болять не менше, ніж забуті могили. Мені здалося доречним поєднати музи історії та поезії — Кліо й Евтерпу, — пояснює Ярослав Дзісяк. — До визначальних часових подій звертаюсь у науковій та публіцистичній тематиці, але, як бачу, не уникнув і в поезії. Щось тут трохи є і підсвідомого. Мабуть, кожен історик хоче звернути увагу на важливість пам’яті. Думаю, час — плинність, течія, ріка, лише видозмінюється її швидкість у різних місцях (мова йде про сприйняття, а не фізичну оцінку) і життєвих ситуаціях.

Наостанок запитала Ярослава й про те, наскільки важливим для нього є призначення поезії бути тим, що «тіло рве до бою».

— У час війни, аби знати, що саме рве до бою, треба питати у воїнів. І, певен, відповіді будуть різні. Скажу непопулярне: нині є доволі багато патріотичних поезій, але серед них — і тривіальне римування. І ще: одна поетеса і мій добрий знайомий, який приїхав на ротацію, казали, що коли є виступи авторів для солдатів, то хай читають різне, але не про війну — її достатньо і без того. З другого боку, є вірші на тему війни, від прочитання яких справді мурашки бігають по шкірі.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини