Вільне життя

Розчесана Христя

17

Жила колись в одному селі одна причинна. Тиха, мовчазна, закупорена у власному світі наодинці зі своїм горем. Зла людям не чинила. Ходила селом і розчісувала свої пишні сиві коси. Починала чесати їх коло дому й поки доходила до краю села, акуратно заплітала косу. Верталася, розпліталася і знову йшла в інший бік.

Як люди з нею віталися — відповідала поклоном. Ні з ким до розмови не ставала. Сусіди отримували її пенсію, годували, підліковували, хоч вона зазвичай не хворіла і до старості мала густі коси, стрункий стан і дуже красиві риси обличчя. Дожила до похилого віку й тихо відійшла за межу. Проте історію її кохання, що довело дівчину до божевілля, матері досі переповідають своїм дочкам, котрі переживають біль нерозділеного почуття.

…Христя була єдиною дочкою овдовілої ще замолоду жінки, котра вдруге не вийшла заміж. Кажуть, залицяльників мала багато, бо була дуже красивою, але любила покійного чоловіка й залишилася йому вірною аж до смерті. І дочка її вродливою росла. Хлопці, подейкують, на паркані висіли, на дерева довкола двору вилазили, щоби подивитися на неї. Волосся мала кучеряве й довге. Косу її можна було тільки двома руками обхопити. А стан тоненький! Хлопці жартували, що в Христі талія і коса майже однакової товщини.

Мати покладала великі надії на доньку-одиначку. Мріяла, що її посватає заможний парубок, то й вона коло них віку доживе в добрі, бо набідувалася за життя — словами не виказати. Та коли Христі виповнилося шістнадцять років, мати померла від запалення легенів. Залишила дочку круглою сиротою. Без долі, без родини.

Дівчина пішла працювати до колгоспу. Бралася за будь-яку роботу, гарувала допізна, щоби тільки додому не йти, бо хата без мами стала пусткою. Наробившись, дівчина падала з ніг і на світанку знову бралася до праці. Не одна сільська господиня мріяла про таку роботящу й красиву невістку, але Христя давала відкоша всім кавалерам.

Якось до колгоспу приїхав новий агроном із сусіднього села. Він і став тим чоловіком, що зав’язав дівчині світ. Кажуть, так любила його Христя, що перестрівала після роботи посеред дороги, проходу не давала. І їсти йому носила, і сорочку вишила. Врешті добилася свого. Розквітла ще звабливіше, плечі розправила. Ходила — землі не доторкалася. А коли він одного зимового морозяного вечора посварився з нею і пішов із її хати геть, вибігла за ним боса, в самій сорочці, й ішла по снігу майже на край села, хапаючи його за поли кожуха, поки не зомліла.

…А в агронома дівчина була в своєму селі, все йшло до весілля. Коли Христя дізналася про це, ходила до нареченої просити, щоби відмовилася від її коханого. На коліна перед нею падала, ноги цілувала, обіцяла наймичкою їй служити все життя. Бо, мовляв, без нього вона збожеволіє. Казала — як у воду дивилася.

Хтось повідомив Христі про день і пору, коли її коханий таємно братиме шлюб у хаті свого хрещеного, бо в ті часи не можна було вінчатися відкрито. І щойно щасливі наречені ступили на подвір’я, з садка вибігла розпатлана Христина й стала їм на шляху. Заплакані очі дівчини були мовби туманом застелені. «Я ти міг? Як ти міг?» — безупину повторювала вона в півголоса. А її коханий (кажуть, мав нездалий характер і ні крихти святого за душею) візьми та й скажи з насмішкою: «Піди краще розчешися. Ти ж на весілля прийшла».

І почала відтоді Христя щодня ретельно розчісуватися. Прокляла, мабуть, свого коханого, бо не дав йому Господь дітей. Спився і замерз, п’яний, вночі посеред вулиці.

Та й тепер, коли вже сліду нема від хати, в якій жила Христя, і могилка її вросла травою і барвінком, матері переповідають дочкам історію її шаленого кохання. Просять не побиватися дуже за невірними хлопцями, щоби, боронь Боже, не ходити по селі, як розчесана Христя.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини