Вільне життя

Японських «колобків» прикрашають узорами

Темарі. Саме так називається екзотичне мистецтво вишивки куль, яке не так давно почали опановувати українські майстрині. Не оминуло це захоплення і наших краянок. Про своє знайомство із незвичним хобі нам розповіла тернополянка Любов Галещук.

«Уперше про темарі я почула від подруги наприкінці минулого року, — згадує Любов Іванівна. — Вона заохотила мене переглянути одну із телепередач, де завдяки цьому виду рукоділля глядачам пропонували створити новорічні прикраси».

Техніка виявилася нескладною, згадує співрозмовниця, тим більше продемонстрували лише елементарні зразки темарі — невеликі кульки робили із зіжмаканих поліетиленових пакетів, а тоді вироби обмотували нитками й вішали на ялинку. Новомодне рукоділля зацікавило Любов Іванівну, вона створила дві «пробні» кулі у подарунок донькам, а згодом зазирнула в інтернет, щоб дізнатися про темарі більше.

AiDk3fXblUY
Як виявилося, це мистецтво потрапило до Японії із Китаю багато століть тому. За різними версіями, кулі спочатку робили бабусі, щоб потішити внуків, або ж їх виготовляли для гри, в яку бавилися вихованці знатних сімей. Саме тому слово темарі можна перекласти як «ручний м’яч». Кулі створювали настільки тугими, що вони фактично підстрибували. Пізніше подібні іграшки використовували вуличні жонглери. А ще через деякий час виготовлення простенької іграшки переросло у мистецтво, її почали прикрашати шовковою вишивкою, а самий виріб використовувати у декоративних цілях.

У сюжетах вишивок, які ставали все більш різноманітними, відбивалася приналежність умільців до того чи іншого стану. Крім того, кожен регіон Японії мав характерні тільки для нього орнаменти. Тепер національна техніка вишивки поширена по всьому світу. В Японії існує музей цих виробів, Асоціація темарі, діють різні школи, за результатами навчання в яких випускникам присвоюється певна ступінь майстерності.

n5qCM6IuJC8

У давні часи, каже Любов Іванівна, основою для кулі були обрізки старого кімоно. Тепер же можна скористатися підручними матеріалами чи придбати пінопластову або дерев’яну кулю в спеціалізованих магазинах. Далі каркас треба досить туго обмотати нитками для в’язання, орієнтуючись щодо розміру та збереження правильної округлості майбутнього виробу. Потім настає черга швейних ниток. Любов Іванівна витрачає на кулю мало не всю котушку. А вже після цього можна приступати безпосередньо до оздоблення витвору.

«Згідно з вибраним узором, а їх в інтернеті є безліч, тільки й встигай експериментувати. Кулю за допомогою сантиметрової стрічки та булавок ділять на сегменти, — розповідає майстриня. — Кількість цих площин буває різною: вісім, десять і більше. Після цього можна приступати до нанесення візерунка. Не варто забувати і про символічність кольорів. Так, зелений означає благополуччя та успіх, червоний — кохання, золотий — до грошей».

qFRKfsR_Bk8
На виготовлення однієї кулі у Любові Іванівни йде менше трьох годин. Окрім узору, її можна «причепурити» намистинами, пензлями з ниток тощо. За бажанням в основу виробу поміщають дзвіночок чи монетку — тоді темарі дзвенітиме.

Готові вироби майстриня з приємністю роздаровує знайомим для оздоблення інтер’єру квартир, адже вважається, що кулі є своєрідними талісманами для своїх власників. І зізнається, що захоплення темарі — це своєрідний виняток із правил, адже зазвичай вона надає перевагу більш «практичним» хобі: полюбляє шити, вишивати та в’язати ексклюзивні моделі одягу для рідних та близьких.

Фото з архіву Любові Галещук

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини