Вільне життя

День замку в Чорткові

У локальних фестивалях є велика принада. Це можливість пізнати місто. Не так, як це можна зробити просто мандруючи ним, а пізнати зсередини — зазнайомитися з творчими людьми, відкрити для себе пам’ятки не застиглі, а оживлені дійством.

Таку нагоду дав «Гольський-fest», що відбувся у Чорткові, а точніше — у замку Гольського.

Допомогли волонтери

Замок Гольських не вперше за останній час стає прихистком мистецьких акцій — наша газета вже писала про «Фортецю кіно» — покази стрічок під відкритим небом. Приємно, що активна молодь і тоді подбала не лише про те, щоби розчистити територію, а ще й використовує зібрані кошти для потреб замку. Так і цього разу — гроші від продажу квитків та пожертви використають для закупівлі берців воякам і на потребу твердині.

Слова варті й ті, завдяки кому відбувся фестиваль. Перш за все, це творче об’єднання «Намір», ядро якого — чортківчанки Ірина Брунда та Наталія Крулевська. До оргкомітету також долучилися фотографи Олег Марчак і Володимир Тихович, літератор Олександр Медяник, Чортківський рок-клуб. Допомагали організації більш, як три десятки волонтерів. Районна держадміністрація та міська рада сприяли у багатьох організаційних питаннях.

Хто такий Гольський?

Тим часом почалося дійство. Виступав місцевий ансамбль танцю «Наталі» під керівництвом Наталії Гребенюк. Слово мовили представники районної та обласної рад, міський голова. Вийшов на сцену і господар дійства — Станіслав Гольський:

— Це прекрасно, що ми зібралися на цьому святі й нарешті можна мовити про відродження нашої історії, бо хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

На фестивалі власник замку з’явився завдяки місцевому краєзнавцю Богдану Пустельнику. Цей чоловік називає себе любителем-істориком, але, як відомо, саме аматори й рухають світ уперед. Пан Пустельник пояснив, чому постать пана Гольського стала символом свята та дала назву фестивалю, адже знав замок чимало господарів:

— Саме завдяки Станіславу Гольському замок став кам’яним, він же розбудував його, насипав вали навколо Чорткова, збудував костел, він зробив дуже багато для розвитку ремесел, він «підняв» місто. Завдяки цьому та іншому Гольський ввійшов у історію Чорткова як великий сподвижник.

Внутрішня сутність

Далі спілкуюся з поетом із Чорткова, модератором літературно-акустичної сцени фестивалю Олександром Медяником. Він розповідає, що тут зібралися літератори із Чорткова, Тернополя, Франківська:

— Такі заходи дуже потрібні нам, поетам, та необхідні для розвитку української культури. Кожен із нас хоче долучитися до чогось творчого та кращого. А вірші надихають людей. Поезія показує орієнтири, до котрих варто рухатися. І саме вона проявляє нашу внутрішню сутність.

Відтак вирушаю на маленьку мандрівку замком — ходжу між зруйнованих, але міцних стін, розглядаю виставку старих фотографій Чорткова. Помічаю дівчину, котра малює на стіні адмінбудівлі замок. Знайомлюся. Виявляється це художниця з Івано-Франківська — Тетяна Подорожнюк. Каже, приїхала на фестиваль, щоби допомогти місцевим волонтерам, і, звісно, побачити місто. Трохи далі «чаклує» волонтерка із Чорткова Іванка Чайковська. Найчастіше її просять зобразити прапор чи сердечко, а ось маленьку Поліну Мимохід вона перетворила на чарівну кицю.

Як козаки…

У замку отаборувався Тернопільський козацький десантно-екологічний осередок імені Дмитра (Байди) Вишневецького. Працює козацька кузня. Молодий коваль Роман Стецик почав займатися ковальством цього літа, але з металом любить працювати з дитинства. Має охоту зробити обладунки. Нагадує, що колись ковалі виготовляли зброю для воїнів. Тож, це мистецтво — невід’ємна частина української сутності.

DSC_8036Далі ноги самі заводять до козацької кухні.

— Маємо козацькі уху, різні куліші, шашлик… — розповідає полковник українського козацтва, отаман козацького десантного осередку Володимир Попович. — Чому козацькі? Бо приготовані на вогні за старовинними козацькими рецептами та з любов’ю до України.

Бажаючих спробувати наїдки — хоч відбавляй. Бо всі вони приготовані як годиться — як каша, то з м’ясом, як чай — то з цілющих трав.

Але ж козаки не тільки добрі кухарі — кожного можуть навчити тримати зброю в руках. Генерал-хорунжий Українського козацтва, наказний отаман Тернопільського крайового коша Володимир Мосейко каже, що козаки часто проводять вишколи — спортивні, навчають володіння зброєю. Василь Лещишин зі обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану розповідає, що на фестиваль привезли кулемети Максим і Дегтярьова, автомати Калашникова, пістолети, гранати, сигнальні ракети, дими. Зауважує — всі вони стріляють холостими. «Ми займаємося розвитком українського козацтва на Тернопіллі. Вважаю, стержнем нашої держави має бути саме воно. Якщо не будемо знати та шанувати нашої історії, у нас не буде майбутнього», — підсумовує Володимир Мосейко.

Є козаки й серед учасників добре відомого аматорського народного театру «Сузір’я». Нині вони представляють скомпонований спеціально для фестивалю фрагмент вистави «Сотниківна», авторства Богдана Мельничука. «Ця п’єса саме про козацтво, українську історію», — каже очільник театру заслужений діяч мистецтв України Орест Савка. Він розповідає, що його колектив часто бере участь у фестивалях, адже театр живий, коли його бачать, чують, коли хочуть ходити на його вистави.

І рок, і фольк

DSC_8047А який же фестиваль без живої музики? Народними піснями потішили фольклорний гурт Чортківського педагогічного коледжу «Василько» під орудою Ореста Слободяна. Приїхали на фестиваль і «Радіо-бенд» з Івано-франківська. Його учасники кажуть, що давно хотіли взяти участь у заходах, котрі підтримують бійців. Піснями з нового альбому тішив рок-гурт «Периферія» із Чорткова.

Звісно, не зі всіма учасниками фестивалю я поспілкувалася, та й концерт ввечері довелося пропусти. Але присутні розповіли, що виступи «Тeльнюк: Сecтpи» та «KozakSystem» були незабутніми. Тож, до зустрічі в Чорткові наступного разу.

Фото авторки

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини