Вільне життя

Маленьке серце великого друга

Люди допомагають собакам залишатися в живих. Собаки допомагають людям залишатися людьми. Саме цей вислів із надзвичайно проникливого оповідання однієї письменниці спав мені на думку тоді, коли дізналася, що вчора світ відзначав День безпритульних тварин.


Вони живуть поряд із нами. Хтось нарікає на голодне котяче нявчання у під’їзді, інші — на блошистих псів із сумним поглядом, дехто разом із гостинцем підсипає їм, хвостатим і безборонним смертельну отруту. Але є і такі, хто не може пройти мимо чужого горя. Навіть якщо це горе — не людське. Серед них — тернополянка Наталя Аніщенко, з якою я познайомилася в одній зоозахисній групі.

Вона разом з родиною вберегла від нещастя немало чотирилапих. Кожен епізод — окрема драма, поєднання беззахисності тварин та людської жорстокості. Коли я попросила Наталю пригадати одну з найбільш яскравих історій порятунку, вона розповіла мені про Атоса.

«Сім років тому в одному з райцентрів Тернопільщини, звідки я родом, в липні, в немилосердну спеку разом з мамою поверталися додому. Парня була така, що дихати неможливо, духота, у повітрі пил. Раптом недалеко від нашої п’ятиповерхівки, в кущах почули тихеньке скавуління, — пригадує співрозмовниця. — В пилюці лежало собачатко, чорне-чорне і кудлате, як іграшковий ведмедик. Коли мама взяла його на руки, то виявила, що це хлопчик, і в його кучеряву і густу шерсть набилося повно колючих реп’яхів. Вони пообліплювали йому навіть животик і хвіст».

Наталя з мамою забрали знайду додому, з бідою очистили від реп’яхів і почали шукати йому хазяїна. Через кілька тижнів у Наталі закінчилася відпустка і вона поїхала до Тернополя, а ще за пару днів цуценя зголосився забрати один господар. Чоловік хотів собі пса-сторожа на прив’язь, а оскільки щеня мало всі шанси вирости немаленьким, то кудлата знахідка переїхала до нових господарів.

Але після прощання з хвостатим квартира раптово спорожніла. Несподівано виявилося, що тут страшенно не вистачає дріботіння маленьких лапок і щенячого гавкання-дзявкотіння. Наталині батьки витримали лише день. А тоді пішли до того хазяїна, попросили вибачення та забрали Атоса додому. До справжнього рідного дому.

YZinI2tQVhc

Він таки виріс велетнем. Красивим, добродушним і, мені здається, надзвичайно інтелігентним. Бо хіба немудрий собака зможе вжитися в одній квартирі аж із трьома муркотунками?

— То не враховуючи сусідських кицюнь, які біжать за ним, коли Атос виходить гуляти, — продовжує оповідь Наталя. — А що казати про величезного котяру, який також підскакує і треться об його голову? Зараз Атос вже поважний солідний, «дядько», не дуже любить гратися і пустувати, а декілька років тому не тямився від щастя під час візитів на дачу. Там простір і воля, тому Атоса спускали з повідка і дозволяли досхочу побігати полями. Випустивши «всю пару», наш пес спав, як убитий. До слова, він у нас справжній любитель автомобільних мандрів. Навіть тепер, коли батько зводить машину, вимагає взяти в подорож і його.

Хтось сказав би: ну врятували життя собаці, що тут такого? Та як виявилося, то було життя не просте — під скуйовдженою чорною шерстю стукотіло серце вірного й відданого чотирилапого друга.

Фото з вільних джерел та домашнього архіву Наталі Аніщенко

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини