Вільне життя

«Мене «продали» власникові овочевого цеху»

«Мене «продали» власникові овочевого цеху. Працювати довелося по 14 годин на день. Мобільний телефон та паспорт відібрали. За непокору били та штрафували…» із цією та ще 39 схожими історіями утікачів із рабства нині можна ознайомитися в центрі Тернополя.

DSC_0071У Тернополі, як ми вже писали, діє арт-інсталяція «Невидимі». Проект Міністерства соціальної політки та представництва Міжнародної організації з міграції присвячений проблемі торгівлі людьми.

На 40 силуетах видрукували розповіді українців про те, як вони потрапили в неволю, жили, працювали і «заробляли».

«Батьки змушували мене просити у перехожих гроші, красти на ринку продукти і речі. Я сам доглядав за меншими сестрами. Інколи я ночував у чужих підвалах, а коли приходив додому, то там на мене ніхто не чекав. Під час чергової п’янки батько здав нас в «оренду» знайомому, який позичив йому гроші (500 грн.) Ми мали їх відпрацювати. Взимку було важко стояти на морозі, і ми часто хворіли. Після таких довготривалих стоянь легко одягнутими ми потрапили до лікарні, а звідти були направлені до притулку», — йдеться в розповіді 9-річного Бориса, яку видрукували на дитячому силуеті.

«Я завжди намагався допомагати батькам оплачувати своє навчання – пеDSC_0067ребивався тимчасовими підробітками, шукав постійну роботу, та грошей не вистачало. Побачивши оголошення про роботу в Англії, подумав, що це мій шанс, хоча й довелося позичити у друзів 1500 доларів, щоб оплатити послуги посередника. По приїзді у мене забрали паспорт нібито для реєстрації та поселили в металевому гаражі без опалення та зручностей. Я дуже сильно застудився, проте роботодавець змусив працювати навіть з високою температурою. Я просив повернути мої документи, проте господар постійно відмовлявся. Спочатку я сортував яблука, та коли почались сексуальні домагання з боку іншого працівника, попрохав хоча б перевести мене на інші роботи. Довелося працювати різноробочим – за будь-якої погоди робив та поновлював огорожі, розмічав поле під сад – потрібно було носити та вмуровувати в землю важкі коли, викопувати під них ями. З інструментів були лише лопати. Постійно проводилась обробка дерев хімічними речовинами, під час якої нам заборонялося виходити з саду. Я втратив 15 кг ваги, з’явилися постійні болі в шлунку, суглобах, спині та руках. Харчувався лише бутербродами. Я мав платити за все – продукти, проїзд до магазину, проживання у трейлері, навіть за користування душем і туалетом. Ще й господар кожного дня придумував нові штрафи. Додому повернувся з підірваним здоров’ям та нічого не заробивши», — надрукували такі-от поневіряння 21-річного студента Валентина.

DSC_0060«Погодилась на пропозицію знайомого та виїхала до Польщі на сільськогосподарські роботи. сподівалась заробити на ліки доньці з вродженою вадою нирок. Обіцяна зарплата – 1500 євро на місяць. Мене «продали» власникові овочевого цеху. Працювати довелося по 14 годин на день. Мобільний телефон та паспорт відібрали. За непокору били та штрафували. Цех охороняли з автоматами, виходити на вулицю не дозволялось. Через півроку. Коли закінчився строк візи, мене відвезли на кордон з Україною. Кордон перейшла пішки, а потім добиралась попутками додому. пригрозили розправою над рідними, якщо спробую комусь щось розповісти. Грошей не дали ні копійки», – записали розповідь 44-річної Олі, що працює продавцем у магазині.

«Я живу в селі разом із сім’єю сина. Чоловік помер кілька років тому. Сусідка запропонувала роботу із догляду за дітьми Києві, обіцяла зарплату 800 гривень, безкоштовне харчування та проживання. Я спочатку відмовлялася, але їй вдалося мене вмовити. Разом із іншими трьома жінками нас привезли у передмістя Києва. Поселили в одній кімнаті, змушені були спати «валетом». За нами наглядала дівчина з семимісячною дитиною. О четвертій ранку нас вивозили до Києва, розставляли на станціях в метро та переходах і змушували жебракувати. Ми просили милостиню під дощем та на протягах, і я застудилася. Нам погрожували розправою, били в груди та обличчя, не давали води, достатньо їжі. Повертались «додому» о 10-ій вечора. Через два тижні мене знову вивезли жебракувати до Києва, я назбирала трохи грошей та втекла. Дві доби я пробула на залізничну вокзалі, а потім мені допомогли купити квиток на потяг студенти», — описала свої поневіряння 68-річна Світлана.

Фото авторки

Loading...

Про автора

Віра Перун

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини