Вільне життя

«Почали надсилати золото та срібло…»

Тернополянка пані Ольга розповіла мені колоритну життєву історію. Вона трапилася в одному з райцентрів наприкінці 1960-х років, коли при владі були затяті комуністи, а особливо «модною» стала боротьба з так званими подачками з-за кордону. Тих, хто отримував посилки від родичів зі США, Канади та інших капіталістичних країн, змушували відмовлятися від таких подарунків та ще й писати «покаянні» листи в пресу, виступати по радіо. Мовляв, у нас, радянських, є все, нам не треба якогось ганчір’я чи чогось подібного з-за кордону.


Батько п. Ольги, не зважаючи на те, що займав солідну посаду (директор училища), був неабияким жартівником. Одного разу, щойно вийшовши із поштового відділення, де отримав замовлення — невеличку коробку з насінням, зустрів секретаря райкому партії з ідеології. Той відзначався надмірною підозрілістю і бажанням вислужитися, доповідаючи про щось, на його думку, непевне керівництву.

— Що це ви несете, товаришу? — привітавшись, звернув увагу на пакуночок у руці директора.

— Та ось отримав посилку від родичів з Канади, — не подумавши про наслідки, віджартувався той.

— А чому така маленька?

— Бо отриманих з-за океану хустин, кофт, туфель, чобіт уже не маємо куди дівати. Тож багаті родичі почали надсилати золото та срібло — різні персні, кулончики, брошки, інші прикраси. Оце несу додому, хай жіноцтво порадіє.

— Зрозуміло… — прошипів секретар і відразу ж повернув у бік райкому партії.

…Ще відчиняючи двері свого кабінету в училищі, директор почув, як розривається телефон. Слухавка озвалася суворим голосом першого секретаря райкому партії:

— Зайди до мене! Негайно!

Крокуючи до адміністративного будинку, жартівник уже знав, що його чекає.

Щойно переступив поріг кабінету першого, як той коршуном налетів на нього:

— Що ти собі дозволяєш?! Партія довірила тобі очолювати солідний навчальний заклад, а ти ллєш воду на млин імперіалістів. Мало тобі одягу та взуття, то ще й коштовностей запрагнув? Хочеш і партійного квитка, і посади позбутися?

Довелося довго пояснювати-переконувати, що то був безневинний жарт і просити першого, щоб він не вірив «головному районному ідеологові». А той відтоді уникав зустрічей із директором училища.

Богдан МЕЛЬНИЧУК

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини