Вільне життя

Танці під мелодію джоломиги і шкіряні квіти в волоссі

DSCF3826

Україна — країна талантів. Таке враження склалося у мене, коли відвідала виставку-ярмарок майстрів декоративно-прикладного мистецтва «Скарби тернового поля», що відбулася до Дня міста. Вона зібрала у парку «Національного відродження» умільців не лише нашого краю, а й з інших регіонів.

Майстер народної творчості Мирослава Гірняк з Тернополя принесла на ярмарок ляльки-мотанки. Першу з них створила сім років тому. Цю дорогу серцю лялечку жінка залишила вдома. З усмішкою зізнається, що боїться, аби її не купили, тому й «виводить» її у люди хіба на виставки. Пояснює, що дебютна мотанка вдалася їй з першого разу , бо дуже прагнула опанувати цей вид рукоділля.

— Це таке ремесло, яке треба піднімати, бо воно трохи призабуте. Багато людей роблять горщики, займаються плетінням, а от про мотанку нібито забули, — каже мисткиня. — Всі закохалися у чужоземну Барбі, а ж вона не наша, маємо свою, українську ляльку. Ми колись в дитинстві гралися мотанками, бо інших не було, а тепер ще й виявляється, що така лялька є оберегом.

За словами пані Мирослави, мотанку можна створювати з різними цілями. Наприклад, ляльку зі сповитим немовлям наші предки дарували бездітним жінкам. Ті, щоби відчути смак материнства, мусили трохи побавитися іграшкою. Бувало, ляльку робили спеціально для хворої дитини. Її наповнювали ароматними травами і маля з нею засинало. А на ранок іграшку спалювали, бо вважалося, що за ніч мотанка забрала від дитини усю негативну енергетику. Не менш популярними талісманами для закоханих навіть зараз є мотанки-пари, «нерозлучники», з’єднані однією рукою. Їх також замовляють на весілля на щастя молодятам. Та зробити лялечку — то тільки пів справи, треба її ще гарно вдягнути. Майстриня зазначає, що із матеріалом часто допомагають родичі та знайомі — віддають старі речі, полотно, шалянові хустки.

Щодо останніх, то віднедавна пані Мирослава має ще одне захоплення: робить із них коралі. Каже, вони виручать тих жінок, у котрих нема вишиванки. Одягнули коралі із такої хустини до білої блузки — і з дзеркала на вас дивиться справжня українка.

Олександр Соловей приїхав на ярмарок з Рівного. До його прикрас і картин люди приглядаються особливо прискіпливо, бо спершу навіть не здогадуються, що ці рукотвори зі шкіри.

DSCF3828

— Я змалку любив творити, то з дерева, то з пластиліну. Потім виріс, здобув музично-педагогічну освіту, і знову захотілося щось робити своїми руками, пригадує майстер. — Попався мені такий матеріал, як шкіра. Починав із простеньких браслетиків, згодом узявся за створення заколок-квітів. Спершу вони були плоскими, але після того, як відпочивальники в Криму активно зацікавилися моїми виробами, вирішив розвивати, удосконалювати цю техніку, шукати якісніший матеріал.

Тепер в Олександра є можливість виготовляти об’ємні прикраси з італійської шкіри — її шматки він купує в ательє, які займаються пошиттям одягу. Більше того, чоловік захопився ще й створенням шкіряних картин у 3D ефекті.

— Спочатку роблю макет з картону, потім обтягую це все шкірою, а тоді вже працюю з формою, фоном, підбором барв, — пояснює Олександр. — За роки роботи назбиралося вже багато шматків шкіри всяких відтінків, тож є можливість підшукати різноманітні кольори.

DSCF3840

А Володимира Віхренка на ярмарку було чутно здалеку. Воно й не дивно — вчитель музики із села Баланівки Бершадського району, що на Вінничині, награвав тернополянам на рукотворних інструментах: сопілках, дримбах, окаринах-зозульках, тилинках, джоломигах.

DSCF3837— Вчився робити їх сам. Складно доводилося, треба було збирати різні верстати, діставати спеціальні свердла, щоб це все скласти докупи. Відразу й не виходило — шипіло, рипіло, лопало, ламалося. Покидав, потім знов брався. Оскільки я вчитель музики і люблю працювати з гуртком сопілкарів, тому вирішив таки самостійно навчитися виготовляти інструменти, бо їх не накупишся, — ділиться досвідом майстер-педагог. — Для роботи підходить будь-яка деревина, окрім м’яких порід. Я використовую граб, клен чи грушу. Крім того бажано, щоб це був відземок від пня, що має хорошу вологість та багато літ. Ще роки три мінімум матеріал треба сушити, важка робота дуже. З глиною ж працювати легше.

До слова, створення інструментів — не єдине захоплення пана Володимира. Він ще має пасіку, захоплюється спортом, велоспортом, любить подорожувати. Зізнається, що хоче встигнути спробувати себе у багатьох хобі, бо життя людське таке коротке…

Фото авторки

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини