Вільне життя

Мужньому тату мужнього сина

553

Він стояв серед інших батьків, що втратили найдорожче. Там ще були вдови і діти, до кінця несвідомі свого сирітства.

У спустошених мам, що у чорному, червоніли й сльозилися очі. І навряд чи комусь могло здатися ніби то від гарячого літа. Вони мали їхати разом за місто, щоб психологи їм полегшили тягар порожнечі, позбуватися болю, від якого не мали спасіння.

Я могла його не питати про загиблого сина-героя, але запитала. Хіба мріє хтось про таку журналістську роботу? А він говорив, і мені чомусь так здалося — кожне його слово запечене кров’ю батьківського серця. Він так просто розказував, як важливо підтримати тих, кого вдарив підступний ворог. Кому перекрили дихання і колишнє життя. І що тут серед липня ця війна вбиває тільки тих, хто ховав мертвих хлопців. А всі решта… Всі решта кажуть, що найгірше — далеко на Сході. І готуються до веселих свят, празникують, йдуть на забави.

Цього трохи й треба, сказав він, бо життя помаленьку проходить. Можна йти на забаву, додав, але хоч трохи пам’ятати про допомогу. Про тих, чиї руки-ноги вже їм не належать. Про сиріт, що навіки збідніли на усмішку батька. І солдатів, котрі досі ходять там босоногі. А крім нас же ніхто! Все без тіні зла, нарікань чи протесту проти запланованих свят і детальної шоу-програми. І ледь чутна надія: чим скоріше ми допоможемо, то тим швидше вона, перемога.

Голос тріснув, коли вимовив лише ймення. Скоро рік, як він ніколи ним не покличе сина до рідної хати. У ту хвилину я зненавиділа себе за ніякову тактовність і безглуздість будь-яких фраз. Промовчала і опустила очі. Вибач мені, мужній тату мужнього сина. І мені, і моєму місту, що в той день вибухало сміхом і застіллям. Серед втрат війни і безбарвних сліз вдів на липневій спеці.

Я не верну тобі найдорожче. Я хіба напишу оці кілька рваних рядків. Щоби твої слова, запечені кров’ю, просочилися в наші душі, стерли байдужість. І щоб наступного дня ми пішли не в кафе, а до церкви. Молитися. А тоді пекти пряники з волонтерами, рвати трави на чай, вишивати ікони (на продаж!). І тоді заслужимо в Господа перемогу. Після того повірю, що твої слова, вирвані болем, не втонули, не канули у міфічній Леті. І що ти мені вибачив за те, що я своїми питаннями тоді різала по-живому.

Адріана ЗИМНЕНКО

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини