Вільне життя

7 американських днів очима української студентки

Напевно, кожен із нас хоча б раз у житті замислювався над тим, як би кардинально змінилося життя, якщо переїхати у іншу, багатшу і більш демократичну країну. Впевнена, що це мрія чи не кожного українця, особливо у теперішній, такий непростий для держави час. Здавалось би, Америка – країна, яка може дати тобі все: починаючи від грошей, закінчуючи можливостями. Та, як ми знаємо, усе, без винятку, має свої, так би мовити, «підводні камені». Які ж вони в однієї з найперспективніших та найрозвиненіших країн світу?

1

День 1

Нарешті на місці. 13 годин дискомфорту, надмірна «приставучість» стюардеси, балакуча вдача сусіда, неабияка біль у спині, але втішаю себе тим, що воно того варте. Дивлюсь на усе з відкритим ротом. Пам‘яті на фотоапараті вже бракує… Видаляю фотографії з України, ну, а що я там не бачила? А тут же все нове, цікаве. Перша зупинка – Нью-Йорк. Тоді – Бруклін, Манхеттен… А мрії таки здійснюються!

День 2

Трішки дивно прокидатись на новому місці…Та що там на новому – ти в Америці, крихітко! Сьогодні прогулянка Манхеттеном. Одразу згадується російська пісня: «Она хотела бы жить на Манхэттене…». Відчула себе кінозіркою: посмішка на 32, кожен усміхається тобі, ба навіть запитує, як у тебе справи. Ловлю себе на думці, що з радістю провела би так решту свого життя. Америко, що ти робиш зі звичайною студенткою-журналісткою? Куди зникає мій відчайдушний патріотизм?!

День 3

Все ще захоплена. Різниця у менталітеті – ось що найцікавіше. Які ж тут привітні люди: посміхаються, зичуть тобі хорошого дня. Серце крається. А у нас що? Окрім «понаїхали» нічого й не почуєш. Та оцього «понаїхали» мені найбільше бракуватиме. Намагаюся відкинути сумні думки подалі і просто насолоджуватися.

4

День 4

День спогадів. Гортаю фотографії: емоції беруть гору. Ось тут мій перший у житті дзвінок, а тут уже випускний, перший курс, знайомство з групою, посвята у студенти… Роблю ще більшу помилку – заходжу у стрічку новин. Ніяких змін. Україна в огні – по-іншому і не скажеш. Болить… І куди зникає моє захоплення країною можливостей і мрій?!

День 53

Перший робочий день. Кожен запитує, звідки я, адже відчувається акцент. Вкотре повторюю, що я не з Чорнобиля, а з Тернополя. Та для них різниця несуттєва. Набридає. Чи не кожен висловлює свої співчуття Україні. Серце болить іще більше. Тішить, принаймні, те, що хоча б знають, що то таке – Україна. Запитують, що я думаю про їхній уряд. А що тут думати, коли у голові думки лише про Батьківщину?

День 6

Назвемо його днем зустрічей. Перша, дещо дивна зустріч, була із чоловіком, котрий родом із Польщі, та половину свого життя провів у США. Розмовляли російською. Сказав, що цієї ночі йому приснився сон про Україну. Розказувати, що снилося, не захотів. Буду відверта – морозець по тілу пробіг. Намагалася відкинути погані думки подалі…Невдала спроба. Одразу ж увечері зайшла у стрічку новин: нічого нового і приємного я не знайшла. Спати лягла з каменем на серці.

День 7

Ну ось, останній день тижня. Самотність і неабиякий сум за Батьківщиною остаточно розвіяв моє захоплення Америкою. Коли нині на роботі запитали, де краще жити: в Америці чи в Україні, гордо відповіла, що неньку Україну ні на що не проміняю. Здивувалися. Лише поживши якийсь час, розумієш, що життя за кордоном також має недоліки. Як не як, вдома і стіни лікують. Тому варто раз і назавжди закарбувати собі в пам’яті: дім там, де мама, а де мама – там і твій дім.

Катерина ГІЗА,

студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім В. Гнатюка

Фото авторки

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини