Вільне життя

Бог мені стільки віку назначив, а я не знаю за що

IMG_9142

Фросина Петрівна Качан із Вербовця, що на Лановеччині обводить поглядом затишне подвір’я, до якого непомітно торкнулася осінь. Її дев’яносто восьма осінь. Незважаючи на незгоди і повне труднощів життя, серце жінки не закам’яніло, а залишилось таким же лагідним, добрим і щирим до людей, світу і Бога.

Народилася Фросина Петрівна 13 серпня 1918 року в Снігурівці. Рано залишилася без неньчиної любові. Згодом батько створив нову сім’ю. Родина переїхала у Чайчинці, дівчинці там велося несолодко — тяжка робота та вічні дорікання, навіть за ненароком розплетені коси.

— Братикові було три роки, а мені сім, як ми зосталися без мами, — каже, поринаючи в спогади Фросина Петрівна. — Батько оженився, тоді я була при мачусі. Попихалися мною, худобу всю пасти гонила. Потім пішла на роботу, робила на норми в колгоспі, на буряках.

Так і минало її життя. Важка безпросвітна праця, родинні клопоти. Лише інколи знаходила трохи часу для вишивання, мережила рушники. Її ж, пригадує, переконували, щоб краще пряла та виробляла полотно. Згодом зустріла судженого Петра. З початком Другої світової війни чоловіка забрали на фронт, а молода дружина з крихітною донечкою Надійкою залишилася вдома.

— Бувало, прийдуть на подвір’я солдати, а вона бавиться перед порогом. «А де твій папка?» ─ питають. А вона їм: «Не знаю!» — усміхається в даль бабуся. Та й так пережили війну. Носила чоловікові тлумаки в Дідківці на Хмельниччину, звідти перевозили передачі на фронт.

Петро повернувся додому живим, але скаліченим. На правій руці мав лише два пальці, та й ті ледве впросив лікарів не ампутовувати. Медики ж запевняли, що так рана ліпше буде гоїтися. Нелегко давалася чоловікові праця на господарстві, тож у всьому йому допомагала та підтримувала дружина. Хоч і самій було скрутно — єдиного рідного брата Василька, що подався у лави УПА, вбили вороги. Ніхто не знав, де поховали 23-річного хлопця, тільки хтось із людей шепнув Фросині, що брат поліг біля якогось яру у Вишнівці.

— Повстанець він, поклав голову за Україну. Тоді не можна було про то говорити, — зітхає зболено моя співрозмовниця.

Через сина-патріота радянська влада скарала рідних: батька та мачуху вислали на Сибір. Тато на Україну так і не повернувся — спочив у тамтешніх холодних снігах. До слова, удома, на його колишньому обійсті в Чайчинцях, і досі покояться таємно поховані ним упівці. Якось хтось із районної влади задумав їх перепоховати. Привезли Фросину Петрівну, і та, відрахувавши певну кількість кроків, вказала на невідому могилу. Але через певні обставини останки героїв і нині перебувають у тому ж самому місці.

Моїй співрозмовниці, на відміну від рідних, пощастило уникнути заслання. Розрадою в ті нелегкі часи стали для неї двоє молодших малюків, донька Марія і син Василь. Навчала своїх трьох дітей усьому, що сама вміла. Вони ж росли працьовитими, пасли вівці, корови, а після школи бігли помагати неньці сапати буряки.

— Наша мама — дуже добра людина. Не вірите, то спитайте сусідів на вулиці чи в селі. Її всі люблять, бо вона ні з ким ніколи не сварилася, кожному в чомусь зарадила, підтримала, — розповідає мені Марія Петрівна.

Діти виросли, коли родину спіткало інше лихо. Помер батько. Міг би ще жити, мав шістдесят п’ять років.

— Тоді я вже на них спустилася, — каже Фросина Петрівна.

А вони маму не покидають. Не забувають про бабусю семеро внуків та п’ятеро правнуків. Дочекалася Фросина Петрівна і народження праправнука.

Насамкінець запитую довгожительку, коли їй велося ліпше.

— Колись треба було товктися, а тепер лежиш та й лежиш. Навколо були молоді, — міркує замислено бабця. — А теперки вийду, стану на тому подвір’ї. І тут глухо, і там глухо. Повмирали. А я чо осталася? То треба було моїй мамі ше молодій вмерти, а мені стільки жити? Господь його знає, чого воно так. Бог мені стільки віку назначив, а я не знаю за що…

Фото Василя Бурми

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини