Вільне життя

Бути чи не бути профтехосвіті в Україні?

Майже гамлетівське питання стоїть сьогодні перед чиновниками від освіти. Оптимізація, як і в медицині, торкнулася цієї сфери.

Час диктує свої потреби, тому у жорстких ринкових умовах, у гонитві за наповнюваністю закладів перспективу вижити мають лише сильніші. Про ці та інші проблеми йшлося на розширеній нараді педагогічних працівників професійно-технічної освіти Тернопільщини, яку провели на базі Борщівського агротехнічного коледжу.

Борщівський коледж, який нині очолює відмінник аграрної освіти Ярослав Козій, має чим похвалитися у плані матеріально-технічної бази та вміло налагодженого навчально-виховного процесу. За роки існування закладу тут уже склались свої традиції, яким слідують і викладачі, і студенти. Хоча не все так оптимістично. Є проблеми і в таких потужних закладів. Що вже говорити про ПТУ і їхні філії… Вони сьогодні повністю на державному фінансуванні, тож ситуація, як і в державі, у більшості з них критична. Присутні мали змогу розповісти начальникові департаменту освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації Любомирові Крупі про свої проблеми. Дехто ділився досвідом, як виходить зі скрути. Ось із таких думок і вимальовувалась реальна картина стану закладів професійно-технічної освіти.

На Тернопільщині, яка ще донедавна славилась своїми кадрами, найкращою підготовкою в Україні кваліфікованих робітників, ще діє потужна мережа професійних закладів. Усього їх двадцять шість, а також дві філії, один центр професійно-технічної освіти, сім вищих професійних училищ, дев’ять професійних ліцеїв, чотири професійно-технічних училища і три навчальних центри при установах виконання покарань. В цілому в Україні функціонують 1200 таких закладів. В одному з інтерв’ю міністр освіти і науки Сергій Квіт назвав училища «відголоском радянських часів». Якщо дивитись на ситуацію реально, аналізуючи ефективність роботи кожного навчального закладу, то це і справді так. Адже в державі вже давно не існує тієї мережі підприємств, заводів, фабрик, яким були потрібні такі працівники. «Кульгає» і наповнюваність закладів, керівникам училищ доводиться проводити велику профорієнтаційну роботу: агітувати, їздити у школи й заохочувати випускників навчатися саме в їхньому закладі. Бо якщо спудеїв мало, то виникає питання про непродуктивність існування ПТУ. І тут уже потрібно робити висновки.

Директор державного навчального закладу «Борщівський професійний ліцей» Ігор Драпак звітує, що цьогоріч їм не вдалося виконати держзамовлення в повному обсязі по одній спеціальності. Нині тут навчаються 126 учнів, які забезпечені триразовим харчуванням і гуртожитками. Є пристосований навчальний корпус, спортзал, їдальня, актовий зал, кабінети, лабораторії та майстерні, які обладнані всім необхідним. Важко до цього йшли, адже ліцей розташований у військовій частині, яку довели, як кажуть, «до ручки». Ось такий «спадок». Але все відновили для блага дітей. Колись держава вважала за доцільне існування такого закладу, виділила кошти на реконструкцію і відновлення занедбаних військових казарм, а нині? Ігор Драпак каже, що держава повернулася спиною до проблем таких закладів. Грошей вистачає лише на необхідне. А от щоб щось вкласти у розвиток, капітальний ремонт — немає і мови. Ще й так умудряються повноцінно харчувати спудеїв усього за 16 гривень на день!

Проблеми змушують шукати вихід із ситуації. Наприклад, керівництво уклало з Борщівським агротехколеджем угоду про співпрацю, згідно з якою учнів, котрі закінчили ліцей з відзнакою, зараховують за результатами співбесіди на скорочений термін навчання. Також тут діє навчальний центр відомої фірми з виробництва гіпсокартонів КНАУФ, де готують майбутніх фахівців.

Любомир Крупа зауважив у своєму виступі, що Міністерство освіти стоїть на порозі кардинальних реформ, особливо це стосуватиметься професійної освіти. Виживуть лише ті, хто самотужки впорається з проблемами і зможе вистояти. У міністерстві планують створити новий тип навчальних закладів — регіональні багатопрофільні центри професійної освіти.

А поки що йде процес так званої оптимізації, тобто укрупнення закладів: слабші об’єднують із сильнішими. Що це дасть, покаже час. Хоча деякі противники реформи вже б’ють на сполох. В одному з інтерв’ю президент Всеукраїнської асоціації працівників профтехосвіти України Микола Садовий нагадав про головне її завдання: підготовку робітничих кадрів. З початку 90-х років в Україні закрито понад 500 ПТУ, а чергове реформування знову призведе до скорочення. Це недобра ознака, адже таку систему освіти не можна замінити нічим. Крім того, училища виконують соціальну функцію. В системі профтехосвіти завдяки державній підтримці мають змогу навчатися діти з малозабезпечених сімей, діти з особливими потребами, позбавлені батьківського піклування, педагогічно занедбані… Де вони подінуться, якщо скоротять ПТУ? Чи не варто для початку створити якийсь пілотний проект на прикладі однієї області замість різати гілку, на якій сидимо? Адже є в Україні приклади, де злиття дало негативний ефект. Наприклад, в Олександрії, де об’єднали три училища. Внаслідок цього частина працівників подалася у центр зайнятості, при цьому люди втратили педагогічний стаж, відпустку, оздоровчі й не отримали жодних гарантій на працевлаштування у новоствореному закладі.

У закладах профтехосвіти Тернопільської області навчаються 214 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також 111 осіб, які мають фізичні або розумові вади. Як почуватимуться після ліквідації та об’єднання ці категорії учнів? Адже не секрет, що батькам, особливо тим, хто не може через матеріальну скруту відправити дітей на навчання до великих міст, це було недорого і зручно. І якось не збігаються заклики очільників від Міністерства освіти до випускників шкіл спершу обирати робітничі професії і тут же думати про їх скорочення.

Є вже приклади протистояння. У Києві на пікет вийшли учні та педагоги трьох будівельних ПТУ із протестами проти закриття цих навчальних закладів. Як буде в інших областях України?

Попит на робітничі професії завжди був, є і буде. Нині важко знайти тямущого столяра чи токаря. Наприклад, директор ВАТ «Борщівський тютюново-ферментаційний завод» Володимир Ткаченко наголошує, що в них є потреба у кваліфікованих зварниках, столярах. Готові брати на навчання і підготовки учнів та працевлаштовувати їх.

Орієнтуючись на потреби регіону, діє нинішнє керівництво Борщівського агротехколеджу, вишукуючи можливості для відкриття нових напрямків здобуття освіти. Оскільки південна частина Борщівщини ще не газифікована, в закладі три роки тому відкрили напрямок «Монтаж, обслуговування устаткування систем газопостачання», що має попит серед абітурієнтів. Ринок диктує свої умови. І щоб втриматися на плаву, потрібно тримати руку на пульсі часу.

Ярослав Козій нещодавно повернувся з поїздки Європою, де разом із делегацією освітян вивчав досвід роботи подібних закладів. Найбільше вразило те, що жоден директор не думає, як обладнати котельні, чим обігріти гуртожитки і не опиняється перед «вічним питанням» – «Де взяти гроші?» Про все це дбає держава. Студенти орієнтовані тільки на здобуття високоякісної освіти. Директори переймаються лише освітніми програмами і навчальним процесом. Все чітко і за правилами. Ніяких збоїв. Оце і є європейський стандарт.

«Стратити не можна помилувати»… Цей вислів яскраво описує ситуацію з реформою в профтехосвіті. Схоже, що долю багатьох навчальних закладів вирішуватиме кома, яку в ньому поставить Міністерство освіти і науки України.

Ірина МАДЗІЙ

Фото авторки

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини