Вільне життя

Книжковий біль «укропа» Айвенго

Бійцеві 20-ої бригади, шанувальнику Вальтера Скотта, з поклоном

Ця позиція наших бійців розміщена в напівзруйнованому приміщенні «сірої» зони на Донеччині. Деякі хлопці ремонтують техніку, деякі відпочивають: повисувалися з вікон без шибок і курять. Між уламків бетону й скла майорить національний стяг.

Нас попередили: в цій бригаді журналістів не люблять і мають для цього підстави. Ми згідливо поховали камери, розговорилися. Запитуємо, як їм тут ведеться, що треба. У відповідь — або мовчання, або бурчання. І раптом один боєць у флісці й гумових тапочках зістрибує з бойової машини й каже:

— Дещо треба. Тут прекрасна бібліотека. Вивезіть її, бо як стане холодно — все спалимо. Дрова нам навряд чи будуть довозити. Ходіть зі мною — подивитеся.

Обійшовши приміщення збоку, залазимо через вибите вікно досередини. У коридорі стоять велетенські керамічні горщики-бочки, а в них — засохлі пальми ледь не до стелі. На столі — немиті банки з-під консервації, посуд, рештки їжі. Ліворуч — вхід до бібліотеки і… шок.

Я й уявити не могла, що ходитиму коли-небудь по книжках! Розірвані, брудні, перетоптані берцями й перетрублені гризунами, книги лежать під ногами впереміж із цибулею, гнилими овочами, окурками, посудом, банками… Боєць вибачливо зауважує, що то попередники позалишали. І проводить нам екскурсію. Ось тут, каже, зарубіжна література: є кілька видань Дюма. Це, мовляв, сила! Є Мопассан, але він — на любителя. Он Драйзер, уся «Анжеліка» (це для дівчат)… А на поличці з російською класикою — повні зібрання творів Пушкіна, Лермонтова… Онде Єсенін (його всі люблять), Ломоносов навіть є. А ось тут — усі томи медичної енциклопедії!

— О, Руданський! І Гуцало! — вигукує моя колега Юля Нікітіна. — Дивися, скільки тут краєзнавчої літератури Донеччини!

Боєць пропонує взяти собі щось на пам’ять — усе ж кращий сувенір, ніж іржавий осколок. А в нас очі розбігаються, руки тремтять, сльози течуть… Чоловік розуміє, що ми розгублені. Нагинається до відкладеного під стелажем стосика книг у червоних палітурках, бере їх і, дивлячись мені у вічі поглядом, який ніколи не забуду, каже:

— Візьми хоч це. Врятуй. Добре чоловік писав. Бо хлопці спалять. Які б ми порядні не були, та як будемо замерзати — спалимо. Ми не вандали, але як не буде чим палити…

І я взяла. Тепер маю зібрання Вальтера Скотта у восьми томах. Щоправда, без п’ятої книги. Загубилася. Деякими томами посмакували миші. Але ж як символічно, що той боєць відклав саме Скотта! Це британський письменник шотландського походження, історик, зачинатель жанру історичного роману. Шотландці шанують його за те, що він відкрив їхню країну світові, реанімував історичну пам’ять нації.

…Гортаю жовтуваті сторінки. А перед очима — та багатюща, розтерзана бібліотека з передової та очі залюбленого в книги «укропа» Айвенго, так я собі його назвала. Очі справжнього лицаря, зі світосприйняття котрого навіть війна не витіснила справжніх цінностей. Волонтери, допоможіть!

Фото авторки

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини