Вільне життя

Проблеми тимчасові, а книги — вічні

IMG_5948

Бути бібліотекарем — не праця, а покликання. Тим більше тепер, у скрутні і нелегкі для книгозбірень час. Переконалася у цьому, поспілкувавшись із завідуючими бібліотек вищих навчальних закладів І─ІІ рівнів акредитації. Та, незважаючи на клопоти і проблеми, спеціалісти сповнені оптимізму й любові до своєї роботи. І замість бідкатися проблемами, насамперед діляться успіхами.

Криза «вдарила» і по книгах

Так, наприклад, завідуюча бібліотекою Кременецького лісотехнічного коледжу Тетяна Шевчук розповіла, що два роки тому відвідувачів у них побільшало, адже у виші відкрили нові спеціальності — «Землевпорядкування» та «Зелене будівництво і садово-паркове господарство». Не втомлюються професійно самовдосконалюватися і працівники книгозбірні.

— Спілкуємося з Тернопільською обласною бібліотекою для молоді, там проходять стажування наші працівники. Я зараз здобуваю післядипломну освіту, навчаюсь у Рівненському державному гуманітарному університеті, — каже пані Тетяна.

Вона зазначає, що працівники намагаються йти в ногу з часом. Зокрема, пропонують дирекції за можливістю купувати книги сучасних авторів: Світлани Талан, Володимира Лиса, Василя Шкляра. Новинки ж «рекламують» на виставках при вході у книгозбірню, аби книжки зацікавили не тільки постійних відвідувачів.

На жаль, із поповненням книг ситуація у бібліотеках не надто райдужна.

— Література поступає дуже повільно, — зазначає завідуюча книгозбірнею технічного коледжу ТНТУ імені Івана Пулюя Ірина Чайківська. — Попередні роки виписувалося трошки більше, поступлення були кращими, та у зв’язку із кризою з цим питанням стало трошки складніше. Але, не зважаючи на все, помаленьку справляємося.

Оксана Гайдукова почала працювати у районній книгозбірні у 1980 році, а ще через п’ять років потрапила на роботу серед освітян.

Тепер, згадуючи минуле, завідуюча бібліотекою Бучацького коледжу Подільського ДАТУ зізнається, що надходження за Радянського Союзу не порівняти з теперішніми. Наприклад, книгозбірня вишу протягом того періоду отримувала у середньому майже 120 найменувань різних періодичних видань. Це була велика маса періодики. Зараз їх виписують на сотню менше. Та й то тільки ті, які не продубльовані в електронному варіанті. Окрім того за Радянського Союзу книгозбірні забезпечувалися новинками через бібколектор, який був посередником між бібліотеками та видавництвами. Тепер з останніми працівники співпрацюють самі.

— Колись коледж за дванадцять місяців отримував дві-три тисячі книг, серед яких підручники та посібники. Сьогодні ж кількість надходжень коливається від двохсот до шістсот. Рік на рік не випадає, — каже пані Оксана.

Тому і доводиться книгозбірні вишу виживати на ентузіазмі працівників та щедрості читачів. Задля цього працівники регулярно організовують акцію «Подаруй бібліотеці книгу». Студенти віддають видання неохоче, може й тому, що самі їх удосталь не мають. Зате виручають викладачі, які йдуть на заслужений відпочинок, — діляться з книгозбірнею літературою із домашніх полиць.

Майбутнє книгозбірні — поряд з небайдужими бібліотекарями

Попри те, пані Оксана вірить — проблеми тимчасові. А книги й бібліотеки навпаки вічні.

— Хочеться, щоб людина могла прийти до книгозбірні і знайти ту літературу, яка у даний час їй необхідна. Змінити думку, що бібліотека застаріла, консервативна. Ми вже стараємося свій імідж осучаснювати. У нас у коледжі є комп’ютери, у вільному доступі Wi-Fi. Але як не дивно, студенти хочуть все-таки підручника брати. Прагнуть читати сучасну художню літературу, твори з хрестоматії. Світ існує на книзі. Книга була із найдавніших часів і є дотепер. Нехай вона трошки і змінюється, але саме паперова книга буде існувати, — вважає моя співрозмовниця.

Не менше цінного досвіду і у завідуючої книгозбірнею Зборівського коледжу ТНТУ імені Івана Пулюя Галини Малецької.

Пані Галина згадує, що прийшла на роботу у липні, а навчання у новоствореному закладі мало розпочатися у вересні. Тоді він називався не коледжем, а СПТУ-30. Підручників бракувало, тож із установою книгами ділилися ледь не всі училища краю. Бібліотека, зокрема, отримала літературу із Буданова, Бучача, Чорткова, Кременеця, Почаєва, Тернополя, Скалата, Хоросткова… Деякі видання, особливо україномовні, учні мають в пошані і донині.

— Раніше я працювала у Зборівській дитячій бібліотеці і як йшла звідти на нове місце праці, то колеги казали мені: «Галю, шкода нам за тобою, бо ти гарний спеціаліст, але між вчителями загубишся». Але я себе там не загубила, а знайшла, — розповідає пані Галина. — Я потрапила у хороший колектив, між мудрі і творчі люди, які люблять і шанують книгу. Це для бібліотекаря дуже важливо. Можу сказати, що мене створив мій колектив.

Зрештою, моя співрозмовниця і сама немало зробила для комфорту відвідувачів книгозбірні. Разом із однодумцями влаштувала у бібліотеці міні-музей вишивок, щоразу долучається до проведення у виші цікавих та пізнавальних заходів, а для зручності педагогів-керівників груп і кураторів створила більше 25 папок із інформацією, яку вони часто використовують у роботі із дітьми.

Ось такою розмаїтою і постала переді мною бібліотекарська праця у царині книг і знань: творча, невтомна, обрамлена складнощами, та водночас ентузіазмом і вірою у майбутнє друкованого слова.

На фото: бібліотечні працівники вищих навчальних закладів І─ІІ рівнів акредитації Тернопільщини.

Фото Ольги Кривої

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини