Вільне життя

Четверта влада

Все починається зі слова. З його допомогою можна зцілити або ранити людину, ліпити з неї борця чи плаксу, формувати ідеали, відволікати від реальності. Результат багато залежить від того, хто і як доносить інформацію до споживача. Себто від телебачення, преси, радіо.


Автор довго вагався, перш ніж взятися за цю болючу і невдячну тему. Вважав, що про таке більше би пасувало писати професійним журналістам. Однак професіонали чомусь не воліють викликати вогонь на себе.

Держава і народ

Влада ─ це панування одних людей над іншими, легітимне право розпоряджатися ресурсами і людськими долями. Четвертою владою образно називають засоби масової інформації (ЗМІ). Першою вважається законодавча влада, другою ─ виконавча, третьою ─ судова. В Україні поділ влади ще не став традицією, вони розділені лише формально. На пострадянському просторі ставлення людей до перших трьох гілок влади здебільшого залежить не стільки від якості останніх, скільки від інформації, яку подає четверта. Коли така інформація правдива, то народ контролює владу, вона змушена з цим миритися і буде вдосконалюватись. У громадянському суспільстві люди весь час невдоволені своїми правителями. Це вважається нормою. Якщо журналісти перехвалюють владу, то остання нахабніє, перестає рахуватися зі своїм народом і розкладається. Тоді неминучий соціальний вибух, народ виходить на Майдан і змінює владу. Як правило, ллється кров, інколи під гарячу руку попадають найбрехливіші представники ЗМІ.

Наш народ тривалий час був слабшим за владу. Але ситуація поступово змінюється на краще.

Свобода слова

Свобода слова ─ одна з політичних свобод, що включає: свободу доступу до інформації, свободу поширення інформації, свободу формування власної думки, без зовнішнього втручання. Іншими словами ─ це право кожної людини критикувати владу й отримувати від неї правдиву інформацію. Один із засновників США Бенджамін Франклін вважав свободу слова найголовнішою із свобод, бо з нею можна завоювати інші, а без неї ─ їх втратити.

Свобода слова в Україні ─ право говорити без обов’язку влади чути, реагувати. Як безалкогольна горілка. Смак і запах є, а не п’янієш. За даними міжнародної організації «Репортери без кордонів» у рейтингу свободи слова Україна посідає 127 місце зі 180 країн. Найпомітнішими недоліками інформаційного середовища України є залежність від політичного та економічного лобіювання і поширення непрофесійних публікацій.

Держава і ЗМІ

Наскрізна ідея української класичної літератури ─ виявлення несправедливості і відстоювання правди. Вітчизняна журналістика теж би мала бути такою. Адже журналіст ─ це письменник, який працює на гарячому матеріалі.

У цивілізованому світі стосунки між урядом і ЗМІ часто ворожі. Там митець перебуває в опозиції. Його справжній успіх обернено пропорціональний наближенню до влади. Загальновідомо, що все живе пливе проти течії, за нею ─ лише баласт.

У нас ─ навпаки. Держава чомусь нагороджує журналістів почесними званнями. Тобто «сторожовим псам демократії» дякують за те, щоб вони не гавкали. Недарма Микита Хрущов колись вважав творчих працівників автоматниками партії.

Нерідко діяльність ЗМІ зводиться до маніпуляції електоратом. Недавно споживачів інформації переконували, що в їх бідах винні лише Янукович та його найближче оточення. Потім взялися за Путіна. Місцеву владу чомусь вважають священною коровою, її майже не чіпають. Але ж будь-яка влада в державі формується за однаковими моральними цінностями. Якщо на столичному троні та біля нього були одні клептомани, то місцеві слуги народу могли відрізнятися від верховних хіба що розміром украденого.

Україна ніяк не може виконати зобов’язання перед Радою Європи про роздержавлення преси. А щоб преса була ще більше залежною від уряду, на неї накинули економічний зашморг: державна пошта в наступному році на 120% збільшує тарифи на доставку місцевих газет. У такий спосіб сільських споживачів інформації хочуть остаточно прив’язати до телебачення, котре не розраховане на розумних і перебуває у власності олігархів. Правда стане ще більшим дефіцитом.

Зміст інформації

Особливість сучасної медіа культури ─ це домінування розважальної функції, тоді як моральна і виховна нівелюються. Ми послідовно втілюємо в життя невмирущу ідею Йозефа Геббельса, який закликав давати поневоленому народові лише розважальне мистецтво. А щоб в електорату не визрів «дух, що тіло рве до бою», його відволікають перманентними виборами та модною нині інформацією про садівництво, краєзнавство, сімейні проблеми, розваги, спорт. Оприлюднюються відверті небилиці на кшталт: як телебабці виростити на дачі щедрий урожай, зварити з нього чудову мармуляду, з насолодою скуштувати її, в момент омолодитися на півсотню років і звабити Івана-царевича.

Сучасні ЗМІ сформулювали споживача інформації-мармулядника, який не здатен відстоювати свої права. Він навчений плакати, нарікати на долю і чекати, що хтось потурбується про нього та його сім’ю. В наших піснях здебільшого страждання, а теленовини із зони АТО нагадують плач Ярославни.

Якість інформації

Вищим пілотажем журналістики зажди вважалися фейлетон, памфлет, нарис. Вони щезли. Замість них появилися огляди та інформації. Статті з претензіями на аналітику ─ здебільшого плагіат. Деякі публікації мають такий стосунок до творчості, як кіно до кінології.

Тепер часто нарікають на відсутність правосуддя в Україні. Дієвою формою громадського контролю над судочинством є присутність журналіста в залі судового засідання. Виставити озброєного диктофоном представника четвертої влади за двері можна лише тоді, коли справа стосується дітей чи осіб, потерпілих від сексуальних злочинів. Де судові репортажі? Де журналістські розслідування про рекет у лікарнях і про розбазарювання земель у приміських селах?

У демократичній пресі прийнято розмежовувати інформацію про факти та коментарі. Інформацію подають журналісти, а коментарі ─ спеціалісти. Наші журналісти коментують усе що завгодно, хоч спеціальних знань не проявляють.

У Німеччині журналістика може були лише другою освітою. В США студент-журналіст після другого курсу вибирає спеціалізацію: право, економіку і т. п. У Франції не вважається журналістом той, хто працює у сфері піар-технологій або реклами.

Кодекс етики українського журналіста

Ігнорування інтересів суспільства є порушенням етики журналіста. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією. Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, повинні бути представлені збалансовано. Журналіста не можна зобов’язати писати неправду. Плагіат і незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди є несумісними із званням журналіста. Журналіст не повинен використовувати службове становище в особистих цілях, з метою наживи та самореклами. Своїх колег і родичів краще не оцінювати в ЗМІ.

Замість епілогу

Прошу цю статтю розглядати як запрошення наших читачів до дискусії про те, якими повинні бути сучасні ЗМІ, у тому числі наша газета. Таке спілкування буде усім на користь.

Орест ЗВАРИЧ, 

юрист газети. 

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини