Вільне життя

Воюють на своєму фронті

IMG_1452

«Володимир Орестович Цебринський. Це батько нашої дівчинки-легенди, воїна. Автомат більший за неї!» Сивоволосого чоловіка з Романового села відрекомендовує Володимир Голоднюк.

Ми зайшли в Штаб національного спротиву Збаразького району. Володимир Васильович – його керівник. Того дня на складі було троє волонтерів і один гість. Саме з ними відбулася наша розмова.

«…То, певно, для цієї дівчини Лілія Мусіхіна шукала полегшений бронежилет?» — пригадую записи тернопільської волонтерки на фейсбуці. Але Володимир Голоднюк заперечує: «Вона шукала для Христини-«Синички». А це Настуня. От, бачите, її тато нас не забуває, заходить завжди».

У Володимира Цебринського є ще одна донька і син. Але в АТО вирішила піти саме Анастасія. «Цілий Майдан пройшла, — розповідає батько. — Повністю все. І потім так помалу пішла добровольцем в «Золоті ворота» (батальйон. — В.М.). І на передову, в Щастя… Їй 23 роки. Зараз вона на сесії в Києві, вступила в Академію внутрішніх справ. А так, то їх зі Щастя вивели, а де тепер поселять — не знаю. В Лисичанськ може, чи в Рубіжне?»

Володимир Голоднюк далі знайомить з присутніми. Є тут волонтери Олена Шевчук і Сергій Лучкін. Олена доїжджає в штаб з Вишнівця, Сергій — з Синяви. Він боєць АТО, виходив з Дебальцево, отримав поранення. …Збаразький Штаб діє з травня 2014 року. Відтоді орендують приміщення на Грушевського, 5. Першу допомогу завезли дев’ятьом бійцям. На той момент волонтерів нараховувалося шестеро, а нині мають п’ятьох постійних.

АТО-артефакти

У Штабі багато речей зі сходу. Перш за все звертаєш увагу на прапори. Їх кілька. Усі з автографами. Один — чомусь німецький триколор. Великими білими буквами нашито: «Франкфуртський обоз».

«Це від наших українців, які виїхали у Франкфурт,— пояснює пан Голоднюк. — Осіли вже там, але захотіли допомогти Україні. Знайшли нас в соцмережах. Шукали людей, яким можна довіряти. Спочатку допомогу давали потрішечки. Потім побачили, що ми направду звітуємо і тепер вже досить потужно підтримують. Присилають форму «флектарн» (на неї ще кажуть «бундес») і флісовий одяг. Вони з нами вже півроку».

Збаразький Штаб прийняв рішення одягати вихідців зі свого району: мобілізованих або добровольців. На сьогодні вже допомогли чотириста сімдесятьом. Це велика кількість, навіть якщо порахувати самі хоча б шкарпетки. А в Штабі дають і одяг (літній та зимовий), і бронежилети з шоломами, і багато іншого. Навіть тепловізори купують.

«…А це прапор з 31-го блокпоста, — Володимир Васильович показує на синьо-жовтий. — Це той реальний, який там висів, побитий осколками. Я був на тому блокпості і мені його подарували. Це було 6 грудня 2014 року. Ще тоді 31-й був наш».

Тим часом на червоно-чорному прапорі не автографи, а міцний козак з довгим чубом. «То намалював хлопець з 29-го блокпоста. 29-й і 31-й фактично закривали один напрямок. Ми проривалися в такі гарячі точки спеціально, щоби підтримати їм бойовий дух. Їхній хлопчина розписав прапор і подарував. Ще маємо підписаний ним шолом».

Є прапор від бійця «Правого сектора», з Пісків. Інший, звідти ж, — від 26-ї бригади. Тричі збаразька волонтерська команда була і в Щасті, там отримали прапор від групи «Тайм-час». Є стяг з Попасної, від батальйонів «Тернопіль», «Збруч»… Таким чином бійці віддячують Штабові за допомогу. А ще — дарують шеврони. Сюди, в центр Збаража, часто приходять атовці у відпустці. Тут їх доекіпіровують. Шеврони волонтери підвішують на стіні слави. Їх тут було б втричі більше, але однакових не виставляють.

Тим часом на підвіконні невеличкої кімнати, де розмовляємо, бачу різні бойові експонати. Сергій Лучкін показує понівечену «монку». «Це дуже небезпечна зброя, міна направленої дії, — пояснює. — Має всередині багато металевих кульок, залитих в пластик. Коли вибухає, вони розлітаються, як дріб. Радіус розльоту до двохсот метрів».

Біля «монки» багато всього: використаний снаряд з БМП-1, зірваний зенітний набій, на який наїхала гусениця, і ще, і ще… Але Володимир Голоднюк звертає нашу увагу на інше. «Оцю пластину сфотографуйте, — показує на вщент продірявлену річ в білій облямівці. — Вона врятувала життя бійцеві. А оце висить бронежилет з-під неї (показує на стіну. — В.М.). Пластина втримала дві кулі. Калібр 7,62. От такі гільзи, бачите? Ми вишукували людей, які роблять такі якісні пластини. Це вітчизняні. Ми перевіряли всі бронежилети і шоломи, які давали бійцям. В інтернет викладали відео — знімали, з яких відстаней стріляємо, якими кулями… Я мав бути впевненим, що кожен бронежилет виконає свою місію».

Є тут ще одна пластина, що врятувала життя атовцю. Він приніс її для музею. Місця, де ввійшли дві кулі, волонтери обмалювали коректором. Загалом Штаб надав українським бійцям більше ста п’ятидесяти бронежилетів і понад сто шоломів. Випробовуючи їх, знаходили ненадійні. Володимир Васильович показав нам один з таких. «Автоматну» кулю пластина витримала, а зі снайперської гвинтівки — ні. Залишилася велика вирва.

«Кістяк» змінився

Ще в Штабі ми побачили дитячі роботи. Їх продають на аукціонах. Якщо не вдається тут — передають в Італію, до заробітчан. Ті розбирають їх в церквах за 5-10 євро. Взамін волонтери купують італійські біноклі, термобілизну, тощо. Наші заробітчани, мабуть, купили й не одну роботу збаразького художника Анатолія Замороки, котрий розмальовує бойові артефакти. Нині в Штабі зберігається розписаний ним шолом. Художник не хотів зображати війну. Вирішив, хай цвітуть маки. Бо ж є слова: «З нашої крові, яка сьогодні попала в землю, виросте трава, якою вигодують коня, на якому завтра будуть захищати цю державу наші діти…»

Щоб знайти копійку, Штаб організовував концерти. Кажуть, обласного рівня. У вересні в Збараж приїжджали Ірина Доля, Андрій Лучанко, «Андріана», «НЕМО», «Тріода», Гуцул Хуліган, етно-гурт «Леля», «Primavera». Але у громадян помітний спад ентузіазму, вони втомлені. Тому нині, каже пан Голоднюк, тим «кістяком», на який опираються волонтери, є заробітчани. «Їхній ентузіазм теж підупав, але він більший, ніж тут». Інша біда — телевізійне фільтрування, яке заспокоює українців: «Нам показують хорошу картинку. А я поїхав на схід — шість чоловік загинуло в один день! І одного з Героїв везу додому. І клубок у горлі, бо я пам’ятаю цього хлопця! Ми його тут, в штабі, одягали. І ми веземо його мамі. Яке перемирення? Про що говоримо?»

Потреби бійців змінюються з дня на день. Керівник Штабу радіє, що бюрократична машина нарешті зарухалася: починають одягати, давати броню: «Хоча, одяг, звичайно, не тої якості, як би хотілось. Його видають в одному комплекті на певний період часу. Але боєць зіскочить з броні, зачепить, порве, вимаститься до мазуту… постійно треба заміни. І ми його шиємо — військового зразка, щоб вони там не виглядали на махновців. Вже закінчився той період, коли ми відправляли їм вушанки, валянки… і вони там виглядали, як партизани. Тепер мають однострої».

З харчами, каже Володимир Голоднюк, проблем практично немає, крім одиноких підрозділів, у яких бувають перебої. Єдине, що надоїдає атовцям, це одноманітна їжа з дня на день. Яловичі консерви вже застрягають в горлі. «Хочеться чогось смачненького з дому. Стараємося їм печива завезти, капусти, щоб салати собі робили, яблук, груш — отаке. Це їм приємно. А буває — стали на позицію. З’явилася потреба в генераторах, цвяхах, клямбрах-скобах, всяких дрібничках. Поки вони їх доб’ються-дочекаються згори, то час пройде. А волонтери, як бжділки, скоро скинулися і купили».

Збаражани кажуть, що потужності їхнього штабу немаленькі, хоча не такі грандіозні, як, наприклад, у групи «Схід та Захід єдині». Тому не можуть часто їздити у зону АТО. «Їдемо на схід, коли нам, наприклад, замовили тепловізор. Тоді принагідно збираємо все інше: біноклі і так далі. А вже «в прикуску» веземо продукти. Така поїздка може в нас бути раз на місяць».

На оголених нервах

Про свої подорожі і роботу в Штабі волонтери вже півтора року щоденно звітують на фейсбуці. Тут є і їхній номер рахунку: 26000055109726, ПАТ КБ ПРИВАТБАНК, ЄДРПОУ 39570509, МФО 338783. А ще в соцмережі вони пишуть про людей і їхні пожертви на військо. Недавно в Штаб прийшла сестра Володимира Магльони, загиблого бійця з Бодаків на Збаражчині. Їхня родина вирішила віддати на потреби АТО дев’ять тисяч гривень із зарплатної картки бійця. «Це при тому, що там їх п’ятеро сестер! — дивується Володимир Голоднюк. — Ми тут отетеріли. Кажу: поділіть між собою, вам треба буде ще поминки справляти. Вона: «Ні, ми так вирішили». Я тоді дзвоню до їхнього дідуся, а він мені те саме: «Ми так вирішили»… Тому на ці гроші ми купимо щось для підрозділу, в якому служив Володя. Привеземо їм подарунок від побратима».

Згодом Володимир Голоднюк оприлюднив на фейсбуці звіт, що для побратимів Володимира Магльони штаб купив генератор і дві бензопили. Є й багато інших випадків, які врізалися в пам’ять збаразьким волонтерам. Якось прийшла старша жіночка. Принесла три півлітрові баночки перетертої з цукром калини і 20 гривень. А в Штабі все записують, ведуть журнал. Хотіли і її записати. Вона відмовилася: «Ви мене не пишіть, будь ласка… Мені соромно, що я так мало дала». Такі моменти, такі люди врізаються в серце і в душу, каже керівник Штабу: «Пенсіонер старенький приходив, шив теплі рукавиці минулої зими. Це приємно. Є люди, які в’яжуть шкарпетки, приносять в’язані светри… І ти відчуваєш тепло в кожній цій речі. В речах для бійця, якого вони мають зігріти. Це все… на оголених нервах…»

Фото В. Бурми

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини