Вільне життя

Двері на волю

На твоїх губах застигла гримаса болю,
Чому я тут ще — я хочу давно на волю!
Кузьма «Скрябін»


Коли я повертався електричкою зі Львова до Тернополя, до мене підсів незнайомий хлопчина. Попри тодішню літню спеку, був одягнутий в осінню куртку і камуфляжний кашкет набакир. Поцікавився, коли електричка прибуває до кінцевої.

«У вас добрі люди — не відмовляють у допомозі. Священики в церквах завжди надають притулок, уважно вислуховують, годують голодних», — сказав юнак. Потім із розмови дізнався, що мого супутника звати Артем, йому сімнадцять. До війни жив у Краматорську. Торік змушений був переселитися з батьками до Харкова. Їздив до Івано-Франківська на похорон до бабусі, тепер повертається.

«Ти розумієш російську?» — питає Артем. Я киваю і показую книжку Стейнбека «Грона гніву», яку саме читав російською. Мій співрозмовник одразу переходить на російську — помітно, що так йому легше спілкуватися. Артем не розуміє українців, які повірили в перспективність псевдореспублік «ДНР» і «ЛНР». Питає мене, чому іноді, коли дізнаються, що він зі сходу, його називають сепаратистом. «Як на заході, так і на сході живуть українці. Що з того, що на сході більшість розмовляє російською? Коли між нами пробігла чорна кішка?» — дивується він.

Кажу, що «чорна кішка» — це політики, які створили міф про дві України, щоби маніпулювати свідомістю людей. Їм не вигідно, щоб ми були єдині. Це не в їхніх інтересах. Для них ми електорат. Простіше кажучи, голоси на виборах. Для них головне, щоб їх не забули. Для них важливо, щоби про них пам’ятали. Так і живуть — від виборів до виборів. Вибрали — клас, не вибрали ─ чекатимуть іншого разу. Країна повинна знати своїх героїв. Негідників теж.

«Чому ти не вертаєшся до рідного Краматорська? Він уже звільнений», — питаю Артема. «Вертатися? А ти б повернувся?» — відповідає. Задумався — зрозумів, що не можу нічого сказати. «Я трохи посплю. Розбуди, як приїдемо до Тернополя», ─ просить Артем. «Добре», — киваю.
Таких як Артем тепер багато. Всі ми — заручники системи. Відсутність стабільності, впевненості у завтрашньому дні підживлюють грона гніву в душах мільйонів українців. Тим часом політики роздумують над тим, що нового пообіцяти, кажуть те, що люди хочуть чути. Люстрація, боротьба з корупцією — це нині модно. Їм вірять. Не всім, не всі, але вірять.

Я не хочу бачити при владі «нові обличчя». Втомився від численних обіцянок, чиновницького популізму. Я хочу, щоб Артем прокинувся вдома, біля рідних. Хочу, щоб закінчилась війна, щоб воїни повернулися до теплих домівок. Які ж вони вузькі, двері на волю…

Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини