Вільне життя

Друга річниця болю

Під парасольками, дощового п’ятничного дня студентська молодь Тернополя прямувала вулицями міста на Театральний майдан, на пам’ятне віче. Саме зі студентського протесту усе почалось тоді, у 2013 році.

А в День Гідності та Свободи у Тернополі за загиблими Героями Небесної Сотні і воїнами АТО відправили молебен, запалили лампадки жовтих та синіх кольорів, викладені у формі тризуба. Священнослужителі та всі присутні хвилиною мовчання вшанували загиблих і помолилися за сьогоднішніх наших захисників.

Два роки минуло з часів Майдану, але біль від тих подій не вщухає – головно тому, що й досі за розстріли мирних протестувальників ніхто не покараний. Батьки Героїв Небесної Сотні з Тернопільщини їздять до Києва на кожен суд, але результатів не бачать. Тож мають сумнів у тому, чи покарають винних.

Нинішній результат Ігор Костенко, батько вбитого євромайданівця 22-річного Ігоря, називає майже нульовим. «Сиплять обіцянками, затягують час і створюється враження, що на позитивний результат по розслідуванню майданівських справ немає політичної волі нашого вищого керівництва, – ділиться сумними роздумами чоловік. – Влада, напевно, чекає, що батькам, активістам і громадськості це все надоїсть… що будуть якісь більш резонансні справи і відволічеться увага від справ по Майдану. І так вони тягнуть час, діють на нерви нам усім…»

Пан Ігор разом із Юрієм Войтовичем (батько Героя Небесної Сотні 17-річного Назарія) відвідують усі засідання у Святошинському суді Києва. «Наші діти і рідні були вбиті кулями калібру 7,62 з автомата Калашникова. Усі ці справи, а нас 39 сімей, об’єднали в одну». Ігор Костенко додає, що суди проходять важко. «Беркутівці», каже, поводяться цинічно і зухвало: «Ніхто не кається. Я вже казав їхнім батькам: «Кого ви породили? Хоч би покаялися!» Сидять, сміються, почувають себе безкарними. На їхніх обличчях ніякого розкаяння не видно. Це перше, що впадає у вічі тим, хто відвідує ті суди».

На чиновницьку байдужість скаржиться Юрій Войтович. Каже: ще тоді, в часі похоронів, ні обласна, ні місцева влада не поцікавилася, як батьки ставлять пам’ятник убитому героєві, чи мають на нього гроші… А вже коли монумент поставили, то батьківське серце почала рвати інша образа. Перед виборами численні кандидати їздять на могилу його сина… фотографуватися і зніматися на камери. «Я вже кажу: візьміть жінку, дитину, спокійно відвідайте могилу, помоліться… Ні. Хочуть з камерами – щоб все було в людей на очах… Щоб кадр вийшов, що вони були на могилі в Назара», – виливає свій біль Юрій Петрович.

За ці два роки Ігор Костенко та Юрій Войтович вивчили біографії багатьох убитих на Майдані: чиїхось синів, батьків, родичів, друзів. Тому кажуть, що такі батьки і такі діти, які стали Героями Небесної Сотні, потрібні Україні живими. Вони би принесли їй багато користі.

…Театральний майдан заповнився парасольками студентів. Цямринь дощ. Нехай він, як у тій пісні-реквіємі «Злива», омиє нас всіх від бруду. Бо ми втомились, як ніколи, від зими.

Фото Ігоря Крочака

Loading...

Про автора

Вікторія Маньовська

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини