Вільне життя

З пекла до раю — вісімнадцять літ віри й боротьби

До «Калини» зателефонувала багатодітна матір. Сказала, що не має часу писати листа, а хочеться… висповідатися. Її життя — складна жіноча історія. Історія випробувань, яскравих спалахів щастя і безодні відчаю. Історія про всепереможну силу кохання і молитви. 

Щастя було нетривалим

Людмила вийшла заміж із великого кохання 22 роки тому. За хлопця, котрого любила ще з дитсадка. Але щастя молодого подружжя тривало тільки рік, бо чоловік почав пити. Чорно, безпробудно. Люда, як майже всі жінки в таких ситуаціях, спершу просила-благала Петра схаменутися, потім — сварилася, погрожувала розлученням, але нічого не допомагало. Минали роки, Бог посилав діток. Але вони не мали батька. Людмила ж не мала чоловіка й господаря. Він щодня пив і влаштовував удома дебоші. Обзивав дружину й дітей останніми словами, навіть руку на них підіймав. Удома не брався ні за холодну воду. Могоричева робота щоденно закінчувалася скандалом… А згодом він і роботу втратив.

Якось Люда зрозуміла, що перебуває на грані божевілля. Боялася, що осиротить дітей, тому звернулася за допомогою до психологів. Вони порадили почати боротися з алкоголізмом чоловіка із… себе. Тобто змінити своє ставлення до того, що відбувається. Не впадати в істерики, говорити з ним спокійним тоном. Але й надмірно не опікати, не ходити слідом, не возити його, непритомного, тачкою додому. Заснув у болоті — хай там і спить. Як прокинеться в калюжі, а не на білих простирадлах, то замислиться над своїм способом життя. Обмочився — хай сам пере штани. Хай побачить, до чого докотився. Не допоміг по господарству — не буде їсти, бо жінка не встигла зварити. Почав буянити — треба викликати міліцію. І Люда повірила психологам. І дуже вдячна їм за поради.

— Якось він орав город, покинув коні й пішов пити, — пригадує жінка. — Напився — і почалося. Я зателефонувала в міліцію. Його забрали в тому брудному одязі, в якому орав, без копійки в кишені. А я того дня сама доорала, слізьми вмиваючись. Шкода мені його було, але водночас розуміла, що він повинен відповісти за свою ганебну поведінку. Через п’ятнадцять діб він пішки прийшов із райцентру додому…

Він пив, вона — молилася

…Одного дня Людмила почула по радіо оголошення про Всеукраїнську прощу до Унева за подолання алкогольної, наркотичної та інших залежностей. Записала телефон і за кілька днів поїхала. Повернулася надзвичайно піднесеною, непохитною у своїй вірі визволити коханого з пастки «зеленого змія». Привезла акафіст і сорок днів поспіль читала його. Зачиняла, каже, двері, й молилася вголос. Чоловік почав називати її богомільною, але в його вустах це слово набувало лайливого значення. Він і далі щодня приходив додому п’яний, а вона молилася. Коли сили не вистачало стояти на колінах, підводилася. Коли стояти вже не могла, сідала. Але молитися не припиняла. У клопотах із дрібними дітьми, в безкінечній сільській праці, яку не мала на кого перекласти, ця сильна духом і вірою жінка щодня викроювала години на молитву.

─ Петро вдома нічого не робив і навіть не їв. Схуд, зчорнів, бо пив тільки горілку й воду, ─ каже Людмила. ─ Щоночі, як приходив додому, я слухала, чи дихає. Просила лікуватися — казав, що то мені лікуватися треба, що то я хвора на голову. Збирала речі, викидала за поріг — нічого не допомагало.

Урешті-решт я сказала, що не можу більше так жити. І не буду. Бо я за ним світа Божого не бачу. Сказала, що мені однаково, куди він піде і як житиме. Але як мені було неоднаково! Я ж так любила його! Зібрала речі, викинула за поріг, а сама — гину за ним… Сказала, що він огидний мені, а серце рветься йому назустріч… Але я таки подала на розлучення.

Згодом знову поїхала на прощу. І ще раз, і ще. Постійно просила чоловіка їхати зі мною, але він відмовлявся. Та одного разу погодився. Про те, щоби висповідатися, не було й мови. Він весь день сидів у машині. А священик мені тоді сказав, що це вже велике досягнення. І не треба його ні до чого силувати, бо якщо він тут, то ним уже керує Господь. Але чоловік тоді таки зайшов до церкви. Дуже на трошки. І відразу почав наполягати, щоб ми їхали додому. Я не заперечувала. Проте дорогою і вдома постійно говорила, як мені легко на душі, як добре, спокійно…

Три дні збиралися, тричі поверталися

І вже наступного разу на прощу до Крехова, Унева, Стратча Петро їздив із дружиною. У Стратчі його дуже вразила Хресна дорога — і додому він повернувся теж піднесеним, щасливим.

Але… пити не припинив. Далі минали місяці й роки, сповнені відчаю. Людмила виливала горілку, ховала гроші, просила чоловіка поїхати до священика-цілителя, котрий мешкає в Котюжанці під Києвом. І якось Петро несподівано для всіх сказав: «Потерпи ще три дні. Я поїду». «Подумай добре, — порадила Людмила. — Це святе місце. Якщо ти й далі питимеш, то нема сенсу їхати».

Петро три доби пив і біснувався. Люда думала, що помре. Але через три дні вони зібралися в дорогу. Тричі, каже, поверталися. Водій, котрий роками возить людей у Котюжанку, не пригадував схожого випадку. Але Люда знала, що то злі сили перешкоджають — і молилася та вірила. Тоді той священик нічого не сказав її чоловікові, але після богослужіння той перестав пити. І вже три роки не нюхає оковитої. Щонеділі ходить до церкви. Знайшов добру роботу, став турботливим батьком своїх шістьох дітей, хоча досі й не бачив, як вони росли…

— Я така щаслива, — зізнається Людмила. — Бо за вісімнадцять років спільного життя лічені дні бачила чоловіка тверезим. Тепер наш дім — рай. Досі молюся, дякую Богові за його зцілення, за зцілення нашої сім’ї. Мій Петрусь із дня на день стає все кращим, уважнішим. Діти горнуться до нього. Він ходить до молодших на батьківські збори, хоча не знав, як двері в школі відчиняються. Ми одружили сина, маємо гарну невісточку, чекаємо внука.

Звертаюся до всіх жінок, котрі мають схожу проблему: боріться за своїх чоловіків і вірте, що вам це вдасться. Моліться, відвідуйте святі місця і не опускайте рук, бо на порятунок можуть піти роки. Але він обов’язково буде. Можете давати мій номер телефону всім, хто зацікавиться моєю розповіддю. Допоможу порадою, підтримкою, бо щиро зичу всім сім’ям щастя, всім людям здоров’я і любові.

…Люда відмолила свого коханого. І вона, і діти. Старший син-студент тільки недавно зізнався мамі, що теж роками, день у день молився в храмі за зцілення батька від алкоголізму, щоразу додаючи до папірця з його іменем гривню. Статки в родині мізерні, тож хлопець не розкошував. Часто саме гривні йому не вистачало, щоби купити булочку… Але нині він має найкращого у світі тата й щасливу маму.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини