Вільне життя

Олександра Стародубцева: «Хай мені погрожують, хай убивають…»

Щодня ця жінка виходить на центральну автобусну зупинку і стоїть там півтори години з плакатом. На ньому — фото Володимира Путіна з келихом вина й підписом: «За дебілів! Без вас мене не було б». Услід протестантці кидають образливі вигуки, дехто навіть погрожує вбити її. Саме так, бо діється все це в Артемівську на Донеччині. І хоч цьому місту повернули у вересні його історичну назву — Бахмут — любити тут Україну в повен голос подекуди небезпечно.

Сімнадцятого листопада Олександрі Стародубцевій виповнилося 78. Пережила голодне дитинство, втрату трьох чоловіків… Коли Путін зазіхнув на Україну і в Артемівську постала «ДНР», жінка, каже, плакала день і ніч. Від приниження хотілося вмерти. А згодом вирішила, що в скрутний для країни час треба не вмирати, а щось робити. І постановила собі щодня привселюдно демонструвати свою громадянську позицію.

— Мені вже однаково, — каже. — Хай мені погрожують, хай убивають. Я повинна публічно заявити про свою позицію і звернутися до земляків, щоб вони почали нарешті думати. Щоб вони знали, звідки йде горе на нашу землю. Якщо бодай в однієї людини сіра речовина почне працювати, я буду задоволена і знатиму, за що тут сиджу і це все терплю.

Діти пані Олександри, котрі мешкають із родинами за кордоном, спершу відмовляли її від цього небезпечного задуму. Проте вона сказала, що не відступить. І попросила допомогти. Тепер вони допомагають. І не тільки своїй матері, а й дітям героїв, загиблих у зоні АТО.

Олександра Михайлівна живе в достатку, в ошатній відремонтованій квартирі. Ті, хто звикли думати гаманцем і шлунком, дивуються їй. А вона відігріває серце вишиванням. До кожної картини добирає віршовані рядки — і прикрашає такими композиціями помешкання. Недавно вишила портрет свого молодого земляка Дмитра Чернявського, Героя України, котрий загинув на проукраїнському мітингу в Донецьку. Оздобила портрет вишитим рушником і хоче передати його до місцевого краєзнавчого музею.

Розповідає, що патріоти пропонують назвати іменем Дмитра Чернявського одну з вулиць Бахмута, але далеко не всі підтримують таку ініціативу. Дві меморіальні дошки, встановлені на честь бахмутського героя, розбили вандали.

…Материнське серце Олександри Стародубцевої болить за кожного, хто віддав життя за Україну. Та не менше її болить те, що українська влада нічого не робить, аби мешканці Донбасу нарешті прозріли.

— Це ж таку роботу треба проводити, аби наші люди відчули себе українцями, — просвітницьку, роз’яснювальну! — наголошує Олександра Михайлівна. — А ще треба використати всі економічні можливості, щоб людей якось зацікавити. Щоб сказати їм, що держава наша, українська, краща, ніж оте, що ви понавидумували разом зі своїми зрадниками. І тоді люди повірять. Навіть ті, хто… Я надивилася на таких людей, що їх не можна називати людьми. Їм уже, мабуть, нічого не допоможе. Ні просвітництво, ні добре слово, ні розвинута економіка. Є й такі. Але більшість людей прислухається, якщо наша влада все робитиме до ладу. Треба, щоб Україна заявила про себе, що вона — держава, що дбає про свій народ.

…Якось після чергової акції протесту Олександра Стародубцева пішла до магазину. Стоячи в черзі, помітила, як одна жіночка поклала їй щось у пакет і прошепотіла: «Дякую за правду». Побачивши у торбинці булочку, відчайдушна пікетувальниця аж заплакала. І вкотре впевнилася, що чинить правильно.

Фото Романа Островського

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини