Вільне життя

«Оскар і Рожева Пані»: 110 років за 11 днів

Саме стільки прожив безнадійно хворий хлопчик. Пограти в гру «десятиліття за день» запропонувала йому подруга Ружа. І він встиг закохатися, освідчитися, одружитися, зістарітися… Встиг знайти справжнього друга, помиритися з батьками, відчути казку Різдва, змінити на краще не одну людину і, щонайголовніше, пізнати Бога. Щодня він писав Йому листи…

Ці зворушливі послання приреченої дитини до Всевишнього лягли в основу вистави «Оскар і Рожева Пані», яку Івано-Франківський музично-драматичний театр ім. І. Франка поставив за твором класика сучасної французької літератури Еріка-Емануеля Шмітта.

…Наприкінці минулого тижня «Оскара…» показали львів’янам. Виконавиця ролі Рожевої Пані Ірма Вітовська наголошує: це не просто вистава, а благодійний арт-проект суспільного значення, що має на меті привернути увагу людей до величезної соціальної проблеми — паліативної допомоги важкохворим дітям. Це допомога, яка дає змогу покращити якість їхнього життя, позбавити болю, подарувати радість. Тож гроші, виручені від показу вистави, скеровуються саме на таку допомогу.

 «Оскар і Рожева Пані» — вистава-потрясіння, що викликає не просто сльози, а ридання. На сцені поруч із професійними акторами діти, вихованці театральних студій. Грають — як метри. Вочевидь, щоразу пропускаючи крізь серце трагедію Оскара, бо якби це було не так, навряд чи їхня гра зачепила б когось.

Режисер Ростислав Держипільський укотре довів свою геніальність. Вкраплення доброго гумору викликало сміх. А коли сміявся Оскар — щиро, вголос — плечі глядачів здригалися від ридань. Використавши мінімум декорацій — лікарняне ліжко, стіл і стілець, режисер натиснув на максимум глядацьких емоцій анімацією. Дія, проілюстрована дитячими малюнками авторства Андрія Єрмоленка, зворушувала до болю. Органічно вплелася в неї і музика «Океану Ельзи».

…Серце щоразу завмирало, коли з мультяшного дерева обпадав наступний листочок-день із написом «50 років» чи «80 років»… Оскар згасав. Його листи до Господа перевертали світосприйняття. «Дорогий Боже… Я спробував пояснити батькам, що життя — таки дивний дарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це — не дарунок, а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його. У свої сто років я знаю, що кажу. Що більше старієш, то більше треба мати смаку, щоб цінувати життя. Слід ставати витонченішим, митцем. Будь-який кретин може насолоджуватися життям у десять чи двадцять років, але у сто, коли вже не можеш рухатися, треба звертатися до своєї мудрості».

…Перевернулося світосприйняття і в головної героїні вистави, котра з меркантильної акторки-невдахи перетворилася на сестру милосердя, прикрашаючи своїми витівками останні дні хворого хлопчика.

І Рожева Пані, й Ірма Вітовська в реальному житті допомагають дітям сприйняти смерть як данність. Так, про це страшно навіть думати, на це невимовно боляче дивитися, проте щороку Україна втрачає майже 17,5 тисячі дітей, перед недугами котрих медицина склала зброю. І за такої ситуації в країні є лише один хоспіс для онкохворих дітей — в Івано-Франківську. А все через недолуге законодавство, яке трактує паліативну допомогу як таку, що має надаватися у спецзакладах. Отже, діти переважно вмирають або вдома без належного знеболення, або на самоті в реанімаціях. Їхні останні дні отруєні знеболювальними уколами, коли в світі давно застосовують сиропи й пластирі…

І Рожева Пані стрічається мало кому з таких дітей. Відразу приходить Кістлява Пані й залишає без відповідей їхні запитання про те, чому прийшла саме до них і чому так рано. І адреси до Бога вони не знають, аби спитати про це в листі… І навряд чи хтось із них, дивлячись у вічі смерті, може щиро сказати, як Оскар: «Дякую, Господи…»

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини