Вільне життя

Святий Дмитро зиму приводить

DSC_0233

Сьогодні християни згадують одного з найбільш шанованих святих в Україні — великомученика Димитрія Солунського. Саме восьмого листопада 306 року він загинув за віру Христову.

Мученицької смерті Димитрій зазнав, бо пішов проти волі імператора Галерія Максиміана. Володар призначив його на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Основні напрями державної політики полягали в тому, щоб знищувати християн та обороняти місто від варварів. Проте, повернувшись у Фессалоніки, майбутній мученик відразу визнав своє віросповідання та перед усіма прославив Бога. Димитрій відкрито навчав мешканців міста християнської віри та викорінював поганські звичаї.

Коли імператор дізнався правду про проконсула, дуже розлютився. Повертаючись із походу з Причорномор’я, він, сповнений бажанням знищити солунських християн, вирішив вести армію через Фессалоніки. Довідавшись про це, Димитрій завчасно дав вказівку вірному помічникові Луппу роздати маєток убогим, а сам віддався посту й молитві. Перед Максиміаном він безстрашно визнав свою віру і засудив марність римського ідолопоклонства. Тоді імператор наказав ув’язнити Димитрія. Сам же тим часом насолоджувався гладіаторськими побоїщами, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав із високого помосту на списи воїнів переможених християн. Та відважний юнак Нестор, із солунських християн, прийшов у в’язницю до свого наставника Димитрія і попросив благословення на боротьбу з варваром Лієм. Отримавши його, Нестор переміг гладіатора. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя Нестора, а також послав воїнів пробити списами Димитрія.

Православні християни називають Дмитрівський тиждень батьківським, дідовим (колись усіх померлих родичів українці називали «дідами»). Особливо шанують останню напередодні Димитрія суботу. Іменують її поминальною, а в деяких регіонах — пам’ятною. У цей день справляють осінні поминки померлим родичам. Поминають їх парастасом у церкві та обідом вдома, а на цвинтарі запалюють свічки. Поминальний обід подають ввечері. В народі вірять, що душі померлих прийдуть уночі, щоб і собі попоїсти, тому слід від кожної страви відкласти по ложці й поставити окремо, бажано під образами або на покуті. Поруч треба залишити воду й новий рушник — раптом якась душа схоче напитися або вмитися. Існує вірування, що в цю ніч можна побачити на цвинтарі тіні померлих, які відвідують по хатах своїх родичів.

За дослідженнями Василя Скуратівського, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у Димитрівську суботу жінки вранці несли до церкви три хлібини (калачі, паляниці) та їжу, яка колись смакувала небіжчикам, і картки з іменами померлих, щоб відслужити заупокійну. За народними віруваннями, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга — дідам і бабам найближчого роду, а третя — тим, що померли раптовою смертю на війні, у воді чи вогні.

Наші предки також вважали, що після цього свята настануть холоди. За народними уявленнями, Дмитрів день завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Ключі святий тримав у себе до весни, а тоді передавав їх Юрію (Георгію). На свято народні синоптики визначали, яка погода буде на Великдень. Тобто якщо Дмитрів день на снігу, то Свята (Паска) по снігу, а Дмитрів по голу, — і Свята по тому.

Дмитрів день також розглядався і як один з термінів сватання. Про це можна здогадатися з приказок. Наприклад, українці казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра не буде така».

Підготувала А. ЗИМНЕНКО

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини