Вільне життя

Зустріч

2

Потяг повз, мов складав іспит на найповільніше подолання відстані між двома пунктами. Пасажири «вбивали час» хто грою в карти, хто розмовами. Я, студентка одного зі столичних вишів, поверталася з перших у своєму житті зимових канікул. Вирішила не гаяти часу даремно, а підготуватися до семінару з історії партії. Цей предмет у ті часи був головним у кожному виші країни. Вийняла брошуру зі статтями Леніна, яку купила в кіоску на станції, але із намагання прочитати хоч щось нічого не вийшло, бо мимоволі почала прислухатися до розмови двох військових, які сиділи навпроти.


Один із них, старший, назвав ВНЗ, у якому я навчалася. Він емоційно розповідав про те, що його донька кілька разів складала вступні іспити і не проходила за конкурсом. За його словами, у нас навчалися лише блатники… Цього вже я не витримала і з усією притаманною лише юності запальністю втрутилась у розмову:

— Неправда! В нашому виші конкурс — дванадцять на місце! В мене ніякого блату нема, а я набрала двадцять п’ять балів з двадцяти п’яти! І якщо у нас самі блатники, то чому ж ваша донька декілька разів вступала саме сюди?

Реакція була миттєвою:

— Ты?! Учишься там? Ты?!

Він вмить почервонів і, призирливо дивлячись на мене, на мої тоді ще не обрізані коси, на простеньку спідничку, звертаючись до свого супутника, проголосив:

— Не верю!

І тоді, з величезним задоволенням, я показала їм свій студентський квиток. Реакція була бурхливою:

— Посмотри, кого они там принимают! Обрати внимание, на каком языке она читает книгу!

— На украинском, — спокійно констатую я.

— Вот, вот! Тоже мне язык нашелся! Эти труды надо читать на русском!

— А я оба знаю!

— Смотрите на нее, ей все равно, русский или… вот эта тарабарщина! Вот таких хохлов напринимают, а нашим детям учиться негде, мест не хватает!

У відповідь я наївно проголошую:

— Значит ваша дочь или плохо училась, или плохо готовилась к экзаменам.

Реакція була неочікуваною, він аж посинів від люті:

— Что ты сказала? Да вас, хохлов, всех нужно было выслать в Сибирь! И чтобы духу вашего не осталось! Сталин рано умер, а то сгноил бы вас всех! Не успел! Жаль!

Молодий офіцер, який мовчки спостерігав за нашим діалогом і в очах якого затаїлася глузлива посмішка, раптом поспіхом підвівся і повідомив, що скоро їхня зупинка, треба виходити…

Лідія КОВАЛИШИН

м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини