Вільне життя

Роздуми про наболіле у віршах

Вимирає село, вимирає…

Вимирає село, вимирає,

Наче свічка, поволі згасає,

Лише інколи хтось де-не-де

По дорозі не йде, а бреде

Та ще в зарослях пташка співає.

Григорій Лишко

Питання, чому вимирає наше українське село, колиска, з якої ми пішли у великий світ, найболючіше. Чому? Сто разів запитую «чому»? Разом і відповімо на це непросте питання. А для того «помандруємо» туди у віршах…

Людські городи. Степова дорога.

Картопля, кукурудза й буряки.

На світі все благословилось Богом,

Але робили люди на віки.

Вони щодня, до сонячного сходу,

На свій город із сапками ідуть.

Благають у Всевишнього погоди

Й працюють мовчки. Доки не впадуть.

А той город залишиться нащадкам,

У спадок їм перейдуть мозолі,

Любов до поля. Соняшник на згадку

Залишать люди на святій землі.

Писав Сергій Полулях із Кіровограда. Зупиняємося у нашій мандрівці, читаємо оголошення на воротах: «Продається хата». Ось як цей біль осмислює Василь Довжик уродженець Сумщини:

Продається хата —

батьківський поріг,

материна казка —

дітям оберіг.

Продається свято,

нитка і основа.

Продається хата —

пісня колискова.

Не стало хати

принад і оздоб.

Дитинство прекрасне —

та де його взяти?!

Кому подарую

родинне гніздо?

Я хату не можу продати!

Як же можна покинути ту землю:

Де на городі весело довкіл —

Вродили морква, ріпа, помідори,

Де кабачки жовтіють, ніби зорі,

І огірки заполонили діл, —

Гарбуз лежить, мов після праці віл,

Ще й усміхається — він в гуморі в цю пору,

І від нітратів ще не дуже хворий,

А втім, невдовзі трапить він на стіл.

Качається, як бочка, серед літа,

Сміється літо й шле йому привіти.

І господиня, ставши на межі,

Городець любо-тихо оглядає,

І думка, ніби бджілка, кружеляє:

«Ось ладний виріс, що там не кажи».

Так залюблено у край писав Андрей П’яткевич. А тепер «під’їдьмо» до Моринців Звенигородського району на Черкащині. Але як сталося, що побачимо тільки щит, на якому написано: «Тут у 1814 році знаходилось с. Моринці, в якому народився Видатний український поет Тарас Григорович Шевченко»?

Це ж він у вірші «Розрита могила» запитував:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно.

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

А ось сучасна інтерпретація його вірша Сергія Полуляха:

Розхристана й розорена

Лежить земля незорана.

Розкрадена й розтягнена,

Як матінка  роздягнена.

Як дівчина згвалтована, —

Неначе неприкаяна

Земля занебокраєна.

Засмічена й засміяна,

А все-таки засіяна.

А все-таки, ледащиця,

До рук селянських лащиться.

Така нещасна й бідна,

Але прекрасна й рідна.

І як тут не згадати вірша Станіслава Двірняка «Вимирає село»:

Вимирає село —

Ця колиска вкраїнського роду.

Висиха джерело,

Що живило коріння народу.

Із трипільських часів

Виростали мальованки-хати,

Таїна голосів

Виливалася в пісню крилату.

Українське село…

Ти плекало і волю, і славу,

Ти буяло й цвіло

І ростило велику державу.

Не стоптала орда,

Й чума не звела, не скосила,

Та новітня біда

Сірим попелом

Землю покрила.

Тут вишневі сади

Колисали барвінкову мову.

В кузнях сиві діди

Гартували Тарасове слово.

Колосились поля

Хліборобського

Давнього краю,

І співала земля

Та просила у Бога врожаю.

Вимирає село,

І покинули гнізда лелеки,

Смерті чорне крило

Впало тінню над лугом

І степом.

Вимирає село —

Це душа України вмирає.

Поселилося зло

У тім краї, що бачився раєм.

Речитатив:

Усім бідам на зло

Хоче жити село!

Порятуймо село!

Підготував Володимир ПОРТЯНКО,

заслужений працівник культури України.

м. Київ.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини