Вільне життя

Там, де дім

Випадково (але випадковість це, ймовірно, замаскована закономірність) на столі після кількаденного мігрування поруч опинилися «Дороги додому» Ярослава Павуляка та «Дім у Бейтінг Голлов» Василя Махна. І в першій, і в другій (хай перша поетична, друга — прозова) є спільне. Це майстерність мови, образ дому та доріг до нього. Ріднить письменників і географічність, адже обидва — уродженці Тернопільщини.


Зупинюся на книжці Василя Махна, що вийшла цього року і є його дебютом у жанрі оповідання. Вона ділиться на дві частини — заокеанську та українську. Конкретніше про останню — тут знайдемо Чортків на межі трьох епох – періоду Польщі, війни та радянської влади.

То де ж місце для храму, чи то пак, дому? Василь Махно як поет і прозу творить так, що читається вона, як вірші. Слово одному з героїв: «будь-хто, пишучи вірші, лише затуляє порожнечі, бо слова — з повітря, їхній зміст — у повітрі і їхня легкість теж повітряна».

Письмо Василя Махна у «Домі у Бейтінг Голлов» плавке та пластичне. Його реалістичність раз у раз відпливає в бік чогось близького до магічності чи містичності: «Запах риби довгим хвостом плентається за вами, б’ючи навідаш, як щойноспійманий короп — слизький, із закривавленими зябрами»; «Когути з Горішньої Вигнанки будили когутів зі Старого Чорткова, а ті будили місто». Міфологізовані місця та люди: «У травні бачили над містом комету, що залетіла в Серет. Казали, що тої ночі, коли комета впала в Серет, річка світилася діамантами, а в риб були золоті очі».

І так видається, що більш важливим є місце не реально існуючого дому, а простір, що ледь проступає через порівняння, образи — не тактильного, але чутного. Це як нагадування, що все має минуле, на яке треба вважати. Як нагадування, що за номінальним стоїть нумінозне. Нагадування, що за реальним – нереальне. Магічний натуралізм. Опис чогось звичного, крізь який продирається інше: «Чайки сідали на нашу огорожу, наче кури»; «Усі знали, що євреї відчиняють світ істини ключами від своїх синагог, а поляки й українці — ключами від костелу і церкви. Ключі ж вони замовляли в одних і тих самих чортківських ковалів». Мова прошиває всі шари, з’єднуючи, бо «минуле живе у наших словах». У тому, присутньому з мовчазної згоди автора та читача, перебуває те, що зовсім не потрібне цьому світу, ті, котрі зовсім не потрібні цьому світу: вічні емігранти, божевільні — без свого місця. «…А я завжди мріяв про власний дім», — каже герой оповідання «Дім у Бейтінг Голлов», а йому знайшовся розхитаний вітрами дім, котрий пережив «п’ятьох господарів і якісь незначні перебудови».

Герої шукають свої доми чи то тут, чи то в заокеанні. Але, як мовить герой оповідання: «Я казав, що для мене самого Америка — це країна непорозумінь і навряд чи я зможу йому пояснити її серцевину, себто, нутро, яке можна відчути лише тоді, коли ти із землею від народження є одним порохом».

P.S. Цими днями стало відомо, що книжка «Дім у Бейтінг Голлов» уродженця Чорткова, нині мешканця Нью-Йорка Василя Махна перемогла в престижному конкурсі «Книга року ВВС».

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини