Вільне життя

Легке шлункове нездужання

Нещодавно до рук потрапив «Провінційний роман» колишнього тернополянина, записаного на скрижалі літератури як польського письменника, Корнеля Філіповича. Роман, виданий «Кроком», вартий прочитання й нині. Адже описані характери, сюжет — хай і минули роки, не змінилися. Тож дозволю собі запропонувати деякі міркування щодо тексту. 


Насамперед варто зазначити, що «Провінційний роман» Корнеля Філіповича таки провінційний. Бо всі пристрасті, якщо їх можна назвати пристрастями, а ліпше таки їх імітуванням, розгортаються у цілком провінційному стилі, в провінційних декораціях, а об’єктами є провінційні персонажі. Єдине запитання: чи був роман між головними героями — Ельзою та поетом Фабіаном Мілобреським?

Отож маємо дім Яблонських зі звичним укладом життя. Для Ельзи все крутиться навколо хворої матері, готування, вечірніх зустрічей. Тоді приходить інженер Едвард Соневич, якому «обіцяна» Ельза, і вони втрьох вечеряють — але чимось дієтичним (Соневич має хворий шлунок). Є фортепіано (але і тут репертуар не надто великий — Бах або Шопен) і спорадичні уроки гри для не надто талановитої та уважної учениці.

І ось у місто приїжджає столичний поет Мілобреський. Він елегантно та модно вбраний. Зрештою, він просто пише вірші, що у провінції апріорі статусно. Але, крім іншого місця прописки, він навряд чи різниться чимось від провінційних персонажів. «…у його збірці «Каміння та квіти», крім твору, який дав назву книжці, також містилися вірші про квіти, світанки й вечори в парку, про самотність і музичні етюди Шопена» (саме Шопена, перескочимо трохи наперед, Фабіан і проситиме зіграти Ельзу на знак того, що вона завітає до його «номера»). Крім того, у збірці Мілобреського була еротична поезія: «в цих рядках ішлося про руки, які доторкаються незайманого тіла в темноті, про вуста, що прагнуть доторкнутись інших вуст, наче людина, спрагла води, про джерела, мох та ночі, які минають швидко, і ночі, які можна затримати».

Зрештою, зваблює Ельзу Мілобреський не менш випробуваною риторикою: «Ми, наче дві половинки розрізаного яблука»; «Мільйони точок рухаються орбітами, про які ми навіть не здогадуємось. Але наші дороги повинні були перетнутися, це цілком зрозуміло».

Якщо у цей момент спали на думку паралелі з «Пані Боварі», то вони, гадаю, слушні. Емма нудиться замкненим життям, обмеженим чоловіком, вона бажає пригод цілком у стилі романтичних книжок. Її так само тягне до «інших» людей, конкретніше — до традиційно романтичних персонажів. Зрештою, вибір Ельзи, певне, схвалила б її французька попередниця. Так само, як коханці Емми, коханець Ельзи — взірцеве зібрання банальностей та пустопорожності.

Тим-то спроба героїні «Провінційного роману» втекти від матері, телячих нирок, вигравання на фортепіано приречена на поразку. «Часом хочеться, аби хоч на мить було інакше, ніж є, аби щось змінилося, стало трохи складніше. Люди — це здебільшого великі діти, й інколи бажається трохи погратися, правда?» — каже Ельза Мілобреському. Той вважає, що гратися можна і все життя. Натомість Ельзу чекає хвора матуся, котрій треба готувати їсти.

Так чи інак, а вона-таки вирішує пограти, і грає умовленого Шопена. Те, що сталося далі, пізніше Мілобреський описав у вірші «Провінційний роман»: пахли троянди, світив місяць, малі, перелякані, як миші, люди поховалися у своїх будинках, затихли годинники, що раніше вибивали години, і тоді в готель до нього прийшла вона — провінційна муза, яка віддалася йому. Вона сказала, що чекала його, знала, що він приїде до їхнього міста. Торкнулася його гарячими вустами, відкрилася йому, була чарівна та сполохана, жадібна й непевна — вона, провінційна муза, котра вже завтра стукатиме пальцями по клавішах фортепіано, буде помилятися та починати спочатку, впродовж років один і той самий епізод із Шопена…»

Цю поезію, оперативно надруковану в газеті, Ельза читатиме вже добряче наївшись хінину. Останній вона їстиме, щоби позбавитися небажаної вагітності. І її отруєння виглядатиме більш комічно, ніж Еммине.

Іронічно, що закінчення щасливе — поборсавшись та виплутавшись із «незрозумілої старомодної історії», як називає цей амурний трафунок її подруга, отримавши «легке шлункове нездужання», Ельза повертається до того, з чого все починалося — затишних майже сімейних вечірніх зібрань. Десь тут і відповідь — а чи був роман.

«Ельза… думала, що так звані сталі характери можуть бути і нудними, але принаймні хоч чогось варті. Це відчуття було повне покорення. Вона була сумна, переможена; почувалася людиною, яку засудили за скоєний злочин, а потім помилували».

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини