Вільне життя

Наш порятунок — в єдності

Хоч виживаю на пенсію, але улюблену газету передплатила. Тут є поради на всі випадки життя. Починаю читати газету із другої сторінки, з рубрики «Пером публіциста». Мене заставила задуматись стаття Олега Германа «Не мовчіть».


Народ не мовчить, але його просто не чують. Одні на економіку гроші позичають, інші за політику б’ються, а освіта, наука, медицина ледве виживають. Народ терпить. Кажуть: терпіння не безмежне. Що — новий Майдан? А, може, краще — «хто терпен, той спасен»? Рятуймо Україну, а не себе. Бог дав шанс — використовуймо його. Вже скоро 25 років, як будуємо Українську державу. Є територія, є громадяни різних національностей, є обрана нами влада. Та дії їхні, як у байці «Лебідь, Рак та Щука».

Територія є, хоч обскубав її «старший брат». Громадяни здебільшого проявляють свою активність у створенні нових і нових партій, які мали б стати творцями політичної єдності в державі. Партії мають свої статути, щось захищають (свої інтереси), борються за свої рейтинги. А ми чекаємо єдності! На мою думку, від багатопартійності користь, як від пропонованої нам федералізації — рвати тіло держави на шматки. Сваряться між собою лідери партій. Це видно із їхніх дій у Верховній Раді. Створили коаліцію і виходять з неї. Одна опозиція — проти влади, інша — проти держави Україна. Схаменіться!

Народ повірив, що за пролиту кров на Майдані заслужив, аби його чули, рахувались із його думкою. Не чують. Тому і кидаються склянками, копають чоботами опонентів, виносять з-за трибуни прем’єра. Може, це вияви їхнього протесту: хочуть чути правду. А вже лунають голоси, що ці депутати не доросли до високої влади. Доросли, але їх не чують, не рахуються з їхньою думкою. Відчувається, що три гілки влади дрімають, а пробуджене суспільство чекає пришвидшення їх дій, рішучості. Досить боротися між собою, треба єднатися для побудови держави Україна. Задумайтесь, чого народний художник України Іван Марчук сьогоднішню політичну еліту називає «цинічними, підступними брехунами».

Маємо проукраїнських Президента і прем’єра. Вони працюють дуже багато. А що чуємо? Тільки нарікання, невдоволення, розчарування. А де ж допомога першим особам держави від громадянського суспільства? Вручили булаву Президентові — допомагайте йому нести цю нелегку ношу.

Хтось говорить, що як тільки стався теракт у Парижі, то там миттєво спрацював державний механізм. Хто так думає, не враховує, що французи — єдиний народ, який підтримує свою владу. Там немає «русскоязычных» і «русских», а якщо є — вони і закони держави поважають, і мову французьку добре знають. Там є єдність і довіра до влади у важливі моменти. Нам цього ще треба вчитися. А щоб чогось навчитися, потрібен час. Дайте час і Президенту, і прем’єру — вчитись, помилятись, вказуйте їм на промахи, вимагайте рішучих дій на користь суспільства. Так діють в інших державах. Президенту треба об’їхати всю Україну — і чути вимоги народу з перших уст. Досить думати, як розхитати Росію. Треба думати і робити все для того, щоб не дати Україні піти на дно, як «Титанік». Це завдання громадянського суспільства.

Так, за статистикою, в Україні проживає 78 відсотків українців. Серед них і «русскоязычные», і ті, хто добре пристосувався до сучасних умов та дбає лише про себе. Тут і ті, які мерзли на Майдані, а коли почались події на сході — кинулись туди. Тепер їх охрестили «бандформуваннями» і не вважають учасниками АТО. Закрадається думка, що навмисне так організовують процес, аби українці гризлися між собою. А де двоє б’ються, третій користає. Дорікають олігархам, чому не дають на потреби армії в пожертву літаки, танки. Вони дають тільки пряники, а коли треба — то й батога застосують, щоб не розхитували корабель, який є джерелом їхніх прибутків. А хати для проживання придбали і дітей прилаштували в цивілізованому світі.

Процентний склад у владі і парламенті за національними ознаками — не на користь українців. Тепер ще й іноземців запросили керувати державою. Та не всі в Україні корупціонери! Є мудрі, обдаровані, щирі українці. Вони люблять свою землю, своїм духом робили б Україну кращою. Дайте їм шанс! Саакашвілі та Аваков он як проявляють свою «любов» один до одного. Це вже не українці за національністю. А тільки українців звинувачують у неетичній поведінці.

Ще про субсидії. Я їх отримала — і вони мене «рятують». Кісткою в горлі субсидії стали для більшості багатших громадян, у кого великі будинки, басейни — все потребує обігріву, та ціни дуже високі. Вони однакові для всіх громадян. Я купую ліки в аптеках, а вони дорожчають. На місяць витрачала на них до 200 гривень, тепер — майже 300. Хліб усе дорожчий. Нині хто їсть м’ясо, а хто — тільки барабольку. Але скільки б я не скиглила — мене ніхто не чує, та хтось стає багатшим від такого стану речей. Податок того року взяли, як на сміх. Податок — кілька копійок, а плата за папери, на яких оформили, десь п’ять гривень. Такі реалії.

Так що не розпинайте Яценюка, а думайте: «А хіба я кращий?»

Тепер керуватимуть запрошені іноземці, а українські молоді вчені, як і колись, мусять шукати місце за кордоном. Яка від цього користь Україні?

Я вже працювала в 1954 році. На керівних посадах у селі, районі, області були спеціалісти з Київщини, Донеччини, Полтавщини. Всі розмовляли українською мовою. Пригадую сім’ю Ясінських. Вона — вчитель російської мови, а чоловік — працівник райкому партії. Але між собою спілкувались українською. Вони родом були з Донецької області. Багато з них залишились мешкати в Західній Україні.

Десь чула вислів: «Схід — то «зона чужих людей». Такою «зоною» робили ці землі спочатку царська влада, потім більшовицька, радянська, а тепер продовжила цю справу — українська. У східних і південних регіонах країни дбали про все, але тільки не про культуру та освіту. Тому там усе і залишилось у дусі «здесь русский дух, здесь Русью пахнет». І сьогодні на сході немає українського радіо, телебачення, мало українських шкіл, багато антиукраїнських видань. Там за українську мову і тепер просто вбивали. Тому для них український уряд в цілому — «киевская хунта».

Та що там схід. І в столиці України бояться віддати належну роль державній мові. Національна ідея ніби негласно відкинута. Поляки з гордістю проводять заходи «Польща для поляків». А в Україні така тематика — це крамола. Журналіст Г. Садовська запитувала: «За якою ще мовою їй ставати в чергу?» Це про українську — в державі Україна. Наші політологи часто все порівнюють з Європою, але про мову мовчать. Чи таке становище мови німецької, французької в тих державах? Чиновники на службі повинні розмовляти державною мовою.

Чому в нашій державі немає свого телепростору? Яку духовну їжу нам пропонують телеканали? Багато реклами, російські фільми подають, що вже до 50 років тому створені, а українські — вночі, коли люди сплять. Подякувати можна хіба що за «Новини», хоч у них — аварії, природні лиха, вибухи, смерть. А до Нового року — кривляння, неприродний сміх, вереск. Наші «зірки» поїхали веселити людей інших держав, а повернуться хіба що на хліб додому. Як дбаєш, так і маєш. Не враховують державні мужі ролі науки і культури в суспільстві, все на них грошей немає.

У душах юних треба засвітити сонце любові, добра. А хіба це може зробити вчитель, обтяжений домашніми справами через низьку зарплату? То й маємо низьку культуру громадян. Ось вам поведінка тернополян під час візиту глави УГКЦ вельмишановного владики, ось вам «дикий гурт» — і на місцях, і в Києві, ось вам і «Донбасс — для русских». Ось вам непродуманий результат роботи державного механізму впродовж усієї незалежності. Якийсь він однобокий. Не державу будують, а вдовольняють свої інтереси. Влада в країні не повинна бути гальмом для її розвитку.

Народу не потрібні шоу з Корбаном, боротьба з тими, хто був на Майдані, на передовій у зоні АТО, бійки у Верховній Раді. Подбайте про учасників АТО, родини, що втратили годувальників через війну. Разом — і Президент, і прем’єр, і всі чиновники високих рангів, і всі громадяни України — будуйте державу Україну. Співаємо: «Боже, великий, єдиний — нам Україну храни!» Чому цього не робимо самі?! Єдність — порятунок для нас. Вчімся поважати одне одного!

Ганна КУРЧАК

с. Біла Чортківського району.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини