Вільне життя

Потребують збільшення персоналу і спілкування

Майже десять візитів у заклади Тернопільщини (інтернати, пансіонати, дитячі будинки), які ще називають місцями несвободи, здійснили представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини разом із представниками громадськості на виконання факультативного протоколу з метою превенції. Яким чином відбуваються такі відвідини і наскільки добре живеться тамтешнім підопічним, учасники поїздок розповіли журналістам.

— Лише п’ятнадцять відсотків тих, хто утримується в місцях несвободи, знаходяться у тюрмах. Решта — в психіатричних і геріатричних лікарнях, інтернатах, військових частинах та інших закритих закладах. В Україні майже шість тисяч місць несвободи, в яких перебуває приблизно мільйона осіб. 93 тисячі з них — діти, половина з яких має рідних, — зазначив регіональний координатор Уповноваженого з прав людини в Тернопільській області Володимир Шевченко.

Специфіку відвідувань мешканців таких закладів пояснив регіональний координатор Уповноваженого з прав людини у Закарпатській області Олег Григор’єв.

— У структурі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини працює департамент з питань реалізації Національного превентивного механізму. Це такий унікальний національний орган, який є абсолютно — як фінансово, так і функціонально – незалежним. Ніхто не може на нього впливати. На самих моніторів при візитах також ніхто не впливає, — каже Олег.

Функція як превентивного механізму, так і відвідин, за словами Олега, — це насамперед неупереджене висвітлення і донесення до суспільства наявних проблем та порушень прав людей, що проживають у місцях несвободи, їхня психологічна підтримка, інформування ЗМІ.

— Аби ознайомитися з тим, як проживають ці особи, представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини разом із представниками громадськості відвідують такі заклади, і якщо є якісь недоліки, дають рекомендації, — зазначає Володимир. — Візити завжди робимо без попередження, адміністрація ніколи не знає, коли ми приїдемо. Спілкуємося з підопічними, досліджуємо документацію. В наших групах також є медексперти, колишні працівники правоохоронних органів, лікарі, аби за потреби дати фахову пораду.

Слід зазначити, що перші такі відвідини закладу на теренах нашої області одразу набули неабиякого резонансу — за десять хвилин перебування візитери зафіксували у Бережанському психоневрологічному будинку-інтернаті, що розташований у селі Краснопущі, карцер, в якому утримували підопічних. Чоловіки, як пригадує Володимир, не були позбавлені дієздатності та розповіли, що їх замкнули через конфлікт із персоналом і спробу втечі. Представники офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини переконали працівників звільнити підопічних, а тоді викликали поліцію, бо не наділені повноваженнями самостійно проводити розслідування.

Загалом проблеми, які помітили відвідувачі у місцях несвободи краю — найрізноманітніші. Наприклад, у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті — гостра нестача персоналу. На більш як п’ятдесят мешканців закладу припадає лише два молодших медичних працівники. Ситуацію важко змінити через недофінансування закладу. Візитери надіються, що шансом на комфортніше життя стареньких стане реалізація вже укладеного договору між дирекцією пансіонату та іноземними студентами. Ті на волонтерських засадах вивозитимуть пенсіонерів на прогулянки.

Є деякі негаразди і в Мельнице-Подільському обласному дитячому будинку-інтернаті. Зокрема, заклад має дороге сучасне стоматологічне обладнання, але вже тривалий час не може знайти спеціаліста, який би погодився лікувати хлопцям зуби.

— Ніхто цього не хоче робити, бо діти хворі. Це проблема, адже підопічних необхідно лікувати, а не видаляти їм зуби. Треба вирішувати це питання, аби була якась людина — мала півставки, приїжджала в цей заклад і слідкувала за їхнім здоров’ям. А стоматологи просто бояться, — каже Володимир.

Ще один клопіт Мельнице-Подільського будинку-інтернату пов’язаний із новими котлами. Вони встановлені і діють, але роблять викиди, бо не мають фільтра на сажу. Через це робітники котельні працюють у жахливих умовах.

А ось у Теребовлянському психоневрологічному будинку-інтернаті моніторингову групу неприємно здивувало те, як мешканки проводять свій вільний час: єдиною розвагою дівчат був перегляд телевізора.

— Ми порадили дирекції більше уваги приділяти розвитку підопічних, адже багато з них в’яжуть, вишивають. Можна було б організовувати виставки і запрошувати на них місцевих жителів, аби вони не сторонилися підопічних інтернату. Порекомендували також налагодити співпрацю з громадськими організаціями і волонтерами, — пригадує Володимир.

Він зазначає: умови проживання та комфорт закладу залежать не лише від державного фінансування, а й від старань керівника, налагодження ним контактів із фондами і доброчинцями. Як приклад, наводить співпрацю директора Скала-Подільського психоневрологічного будинку-інтернату з голландськими добродійниками, які допомагають закладу памперсами, меблями та іншими речами. Не менш важливою, за словами Володимира, в житті мешканців таких закладів буде участь і пересічних краян. Їм надзвичайно необхідні дружнє спілкування, увага та щирість.

До слова, донедавна в області діяло 132 місця несвободи, проте із набуттям чинності Закону «Про національну поліцію» їх поменшало — припинили функціонування деякі ізолятори тимчасового тримання.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини