Вільне життя

Хтось відроджує мертву мову, а ми зрікаємось живої

Болить мене ставлення українців до рідної мови, до своєї нації. І це не тепер почалося. Ось кілька прикладів з мого життя.


У 1952 році мене призвали в радянську армію. Там подружився з Григорієм Шіхманом, що служив у нашому взводі. Євреєм був і наш начальник штабу. Якось восени Шіхман каже, що йдемо вдвох до нього в гості, і показує дві перепустки на звільнення. А це були ще сталінські часи, у звільнення, окрім офіцерів, майже нікого не відпускали. Вочевидь, постарався начштабу.

Коли ми прийшли, він був удома, зустрів нас разом із дружиною. Вони про щось розмовляли з Григорієм по-своєму, потім вийшли в іншу кімнату на молитву. Я тим часом сидів і гортав журнали. І коли сіли за стіл, вони спілкувались рідною мовою. Я не ображався, бо бачив, яке задоволення мають, що спілкуються по-своєму, по-єврейськи. Після вечері ми із Шіхманом повернулись до казарми. Дорогою він сказав, що я сподобався начальнику штабу, бо не пив горілки і чемно поводився. А коли прийшла весна 1953-го, перед Великоднем, мене викликали до начштабу і він вручив мені документ на відпустку на цілих десять днів. Тож Великдень я святкував разом із батьками.

А в 1959-му у липні-серпні проходив курси офіцерів запасу. Там були офіцери з різних міст України, республік Прибалтики та Білорусії. Усі говорили російською. Лише я та інженер з Івано-Франківська Ю. Тимошенко спілкувались українською. Це нас і здружило. Заняття, звісно, теж проходили російською. Слухаючи лекцію полковника, Ю. Тимошенко примружив очі. Мав таку звичку, коли уважно слухав. А полковнику здалося, що він спить. Підняв його і попросив переповісти усе, про що він щойно розповів. Тимошенко встав й усе переказав, але українською мовою. Полковник запитав, звідкіля він родом. З Івано-Франківщини. Рік народження? 1923-й. Де перебував під час війни? У Сибіру. А чому не на фронті? «Очевидно, я там більше був потрібний», — відповів Тимошенко і запитав полковника: а звідки він родом? Той сказав, що з Вінниччини. «То що, ви української мови не розумієте?» — дивувався мій друг. «Панімаю, но рускій язик для мєня как-то лучшє», — відрубав полковник. «А жаль», — спокійно сказав Тимошенко.

Прийшла неділя. Ми удвох з ним пішли в місто і випили по кухлю пива. Відійшли від бочки — і нас затримує військовий патруль. Тимошенка звинуватили, що він п’яний, завели в комендатуру і дали йому десять днів гауптвахти, які він і відсидів. Мене відпустили, нічого не сказавши. Вочевидь, у тій історії не обійшлося без полковника.

Ось такі прояви дружби між євреями та українцями, і таке ставлення до своєї мови та своїх звичаїв. І як пояснити, що євреї відродили свою мову з мертвих і так тягнуться до неї, а українці зрікаються своєї, ще живої, і такі нетерпимі до тих, хто нею ще спілкується?

Звичайно, тоді ми не мали своєї держави. Армія була всуціль зросійщеною. Але хіба нині справи значно кращі? Прикро дивитися на каналі «1+1» концерти «95 кварталу». Зал на них повний, серед публіки — народні депутати, урядовці. Усі веселі, сміються. На мою думку, їм не сміятися, а плакати треба, що артисти, які народилися і виросли в Україні, її мови не знають, а якщо знають, то не користуються нею, бо не поважають. Їм, як тому полковнику, «рускій» «лучше». Не поважають української мови і високопосадовці, і депутати, що сидять у залі Верховної Ради. Бо коли б поважали і були справжніми патріотами, то на всіх телеканалах звучала б тільки українська.

Наша країна така багата піснями — як народними, так і патріотичними, має своїх прекрасних виконавців, але їх не побачиш і не почуєш із наших телеканалів. Немає і кінофільмів з історії України, про її героїв. Якщо щось українське і покажуть, то тільки серед ночі, коли люди сплять.

Допомагає нищити українську мову і православна церква Московського патріархату, проводячи відправи російською та стверджуючи, що українська мова — «не богоугодна». Хочу запитати «батюшок»: а для чого Бог зіслав на апостолів Святого Духа — і вони заговорили різними мовами? Для того, щоб йшли до різних народів і проповідували Слово Боже зрозумілими для них мовами. І українською в тому числі. Тож священнослужителі, які відмовляють у цьому українцям, порушують Божі настанови. До речі, московська церква підтримувала валуєвський та ємський укази про заборону української мови, зокрема і в храмах, не заперечувала проти знищення церковних книг українською мовою, навіть сама долучалась до цього. Більше того, ця церква була і залишається важливим чинником зросійщення українців. І навіть нині, коли Росія анексувала в України Крим та розв’язала війну на Донбасі, ця церква продовжує служити Москві — споконвічному ворогові українського народу.

М. КОМЕНДА

с. Токи Підволочиського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини