Вільне життя

Чому Бог став людиною?

5604

Дорогі в Христі брати і сестри! Якби Адам і Єва жили життям, яким їх навчав жити Бог, тобто знаючи тільки добро, то не виникло б потреби з’являтись у світі такій яскравій постаті, як Ісус Христос. Не потрібно було б пророків, апостолів, священиків, храмів, богослужбових книг. Бо навіщо? Людство народжувалося би у добрі, розмножувалось у добрі і відходило у добрі до Бога ангелами (Мт. 22:30).

Суд не був би перепоною на шляху до Отця, бо завіщо судити, якщо не вчинив ніякого зла? Але людина не послухалася Бога «не їсти плоду пізнання добра і зла, щоб їй не померти», а послухалася змія-спокусника (Бут. 3:1-5) і тим самим відкинула над собою владу Бога, а вибрала добровільно владу змія. Бог – Батько Всесвіту, а ще він Правда, і, перебуваючи в цьому статусі, Він прирік Себе чинити добро всім без винятку, в тому числі і ворогам Своїм. Тому Він не відібрав людину від змія-спокусника силою, бо вона добровільно прийняла його за свого керманича, але звістив, що «сім’я жінки зітре голову змія» (Бут. 3:15). А в світі не існувало і не існує людини, яка б самотужки перемогла сатану. Через те Бог запропонував Синові Своєму Однородженому жорстоку і криваву участь у викупленні людства. Син з любові до людей прийняв Свій хрест зі словами: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).

Син-Слово полишає небесні висоти і сходить на землю: «Споконвіку було Слово, а Слово у Бога було, і Бог було Слово… і Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:1…14). Світ прийняв вістку про народження Божественного Дитяти неоднозначно. Коли мудреці зі сходу прибули до Єрусалима і спитали: «Де народжений Цар Юдейський, бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитися Йому», занепокоївся цар Ірод, а з ним увесь Єрусалим (Мт. 2:1-3). Ірод вирядив мудреців до Віфлеєму, «і, знайшовши там Дитятко з Марією, Його Матір’ю, вони впали ницьма і вклонились Йому. І відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А уві сні застережені, щоб не вертались до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі» (Мт. 2:11-12). Те золото мудреців допомогло вижити Святій Родині в Єгипті. Ладан і смирна – свідчення народження первосвященика.

Розпочиналась нелегка епопея нашого дорогого Відкупителя Ісуса Христа. Чому він зветься Ісус? Бо сказано: «Вона народить Сина, ти ж даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій від гріхів їхніх» (Мт. 1:21). В іншому місці читаємо: «І нема ні в кому іншому спасіння, бо і Ймення нема іншого під небом, даного людям, що ним би спастися мали» (Дії. 4:12). Ісус – це власне ім’я Спасителя, під яким Він був відомий серед людей Його часу. Воно було вибране Самим Богом і говорить, Хто Він є насправді. Ісус – Спаситель не лише для євреїв, а й для всіх людей без винятку, «Спаситель Він Світу» (Ів. 4:42). Він — Єдиний Спаситель і немає жодних інших, окрім Нього: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Чому Його назвали Христосом, або Месією? Та тому, що це означає Помазанець: «Ісуса, що був з Назарету, як помазав Його Святим Духом та силою Бог» (Дії. 10:38).

Вірити в Христа – означає не тільки знати історію Його життя, страждань і смерті, але й розуміти всім серцем, що Він жив, страждав і помер за нас, замість нас, щоб спокутувати наші гріхи і примирити нас із Богом. Ісус Христос є правдивим Богом, що народжений Отцем від вічності, а також правдива людина, народжена від Діви Марії, і про це вчить Святе Письмо: «Він – Бог правдивий і вічне життя!» (1 Ів. 5:20); «Христос… над усіма Бог, благословенний навіки» (Рим. 9:5); «А Фома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій» (Ів. 20:28). Тому Ісуса Христа ми зобов’язані славити так само, як і Отця Небесного: «Щоб усі шанували Сина так, як Отця шанують. Хто Сина не шанує, той не шанує Отця, що послав Його» (Ів. 5:23).

У наші дні багато хто прославляє Ісуса Христа як великого Вчителя, заперечуючи при цьому той факт, що Він є Богом. Але коли б Ісус не був правдивим Богом, тоді б Він був великим неправдомовцем і, безперечно, не міг би бути для нас зразком чесності. Божественність Христа є фундаментом, заперечення якого робить віру в спасіння неможливою. «Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1 Ів. 5:12).

Людський розум не здатний збагнути, як людина Ісус одночасно може бути справжнім Богом. Однак у цьому ми не повинні усе осягати розумом, а просто вірити в те, що говорить Біблія, а вона навчає: «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми – людина Христос Ісус» (1 Тим. 2:5). Деколи Ісус називав Себе «Сином Божим», як про це вчить Євангеліє від Івана (3:16). Проте здебільшого Він говорив про Себе, як про «Людського Сина». «Прощати гріхи на землі має владу Син Людський…» (Мт. 9:6). Христос був правдивою людиною, такою, як усі ми, за винятком того, що Він був безгрішним. Одночасно в Ісусові Христові об’єднані дві природи – божественна та людська. Вони разом складають єдину і неподільну Особу. «В Ньому тілесно живе вся повнота Божества» (Кол. 2:9). І в спокутуванні ці дві природи діяли разом. Саме тому Христос є нашим Спасителем не окремо в людській чи божественній природі, а в обох.

За свої гріхи людина заслуговує тільки смерті, бо «заплата за гріхи – смерть» (Рим. 6:23), і справедливість Божа вимагала, щоб це покарання сповнилося повністю. Рятуючи нас від покарання Закону, Христос прийняв смерть, викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: «Проклятий всякий, хто висить на дереві» (Гал. 3:13). Але оскільки через Свою Божественну природу Він не може померти, тому й повинен був стати людиною. Спаситель прийняв тіло і кров й став людиною для того, щоб Своєю смертю знищити диявола, який мав силу смерті. «Через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей» (Рим. 5:19). Для того, щоб страждання і смерть нашого Спасителя стали достатнім викупом, Він мусив би бути Богом. Лише Бог може заплатити викуп, який задовольнить Бога, лише Бог може примирити світ із Самим Собою, «бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зваживши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2 Кор. 5:19). Отже: «Богові дяка, Який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15:57). І якщо ми покладаємось на нашого Господа Ісуса Христа, нам не потрібно боятись ні смерті, ні диявола, оскільки нам судилось лише перейти через тимчасову смерть, як це зробив Христос, і ми здобудемо перемогу і зійдемо на Небеса.

о. Василь ЮЗЬВАК

с. Бабинці Борщівського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини