Вільне життя

Дача сріблом сяє…

Слухав по радейку, же був у парламенті їден регіонал, на якому «Межигір’я» висіло. Хоць його у світі ніхто не хоче, гроші навіть конфіскували, а в Україні прокуратура ані бум-бум.

Невинен він у неї. І ходит хлопака по залі, «діла рішає», а українці по той бік екрана лікті гризут зо злості. Я вже не раз чув від сусідів та й, певно, і ви чули чи й, може, самі казали: «А як же Майдан?», «А шо — дурно люди гинули?» і так далі. А мудрі люди нинька кажут — що сі змінит, як ми самі не почнемо всьо робити? Бо міняти одного президента на другого, червоного депутата — на синого ніц не дасть.

Он їздили сусідові хлопці на «екскурсію» по дачах «перших тіл» їдного району. Приїхали та й розказуют — не Межигір’я, але щось схоже. Там пліт мурований з дорогого каменю на п’ять метрів, там дача мера на кількох гектарах розкинуласі, а там голова райради хату, як школу вигнав, псів коло брами тримає з десяток, ну і обійсть таких теж десяток. А ті пси — як корови завбільшки. Я ще тоді сі сміяв — кажу, йшов раз по Тернополю, то їден поважний пан свого цуцика на ниточці тягнув. Так той цуцик — як десята частина мого кота. А тутка такі псиська. І й хати, як писанки. Як у віршику «Летим, дивлюся — аж світає, край неба палає. Нє, не небо — прокурорська дача сріблом сяє». А ви кажете — Майдан, справедливість, рівність… От що означає — господар. Не чекає, закім «слуги» зроблят, а їх муштрує і сам рукава закачує. Так що не будьмо гонорові, же ми — «носії влади», бо тілько то й будемо робити, що її носити на своїх плечах всьо життя без просвітку і з наріканнями.

Мудрування-мудруваннями, а їсти щось тре. Ото надибав із рецептом омлету, який давав вам минулого разу, ще й піцу-омлет. То жеби трошка розвантажити писок від солодкого і щоби ваша кухня не тілько сяяла сріблом, а ще й пахла смаколиками.

Берете півкіля фаршу, обсмажуєте, додаєте порізану дрібно цибульку, перчите і солите та й тушите кілька хвилин. Опісля збиваєте штири яйци, доливаєте сто грамів молока, сиплете стілько ж муки і пів чайної лижки поташу, погашеного оцтом. Виливаєте на бляшку, запихаєте в духовку і печете до п’яти хвилин при температурі 200 градусів. Припильнуйте, аби не пригоріло тісто. Тоди наріжте кільцями дві-три помідори і потріть на тертці 100 грамів сиру. Викладіт помідори на тісто, на них розкладіт фарш із цибулею, посипте зверху сиром і ще потримайте на малому вогні в духовці 15 хвилинок.

Смачного!

Ваш пан ЮЗЕК

Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини