Вільне життя

Жеби хлипнути водиці з любові криниці, зібралися лемки на Водохреще в «Березолі»

І як же то треба любити землю прадідівську, гори — все те, що називається Лемківщиною, щоб так добре знати, шанувати звичаї і почуватися сином чи дочкою цієї землі. «Що було не з нами, — пам?ятаємо», — кажуть нинішні лемки. І шум смерек, і дзюрчання гірських річок, і навіть запах цілющих трав і квітів.


— Тато й мама оповідали дітям і про рідне село Яселко, що над Бистрицею в Сяноцькому повіті, і про славний рід Хомишаків-Петриків та трагічну долю, яку запізнали внаслідок депортації з рідних місць, — зізнається Марія Хомишак-Тройчак, котра з гордістю представляється лемкинею.

А пізніше вона свою тугу й любов виллє у віршах, які почала писати, відчувши душевне потрясіння, коли відвідала землю предків.

Коли була я маленька,
Розмови слухала,
Же няньове повідали,
Як будуть вертали.
Повідали, як в тим краю
Чули спів смереків,
Же поїдут у чужину
Далеко, далеко.
Повідали і не знали,
Же тот світ тривожний,..

Забирают у них вшистко, забирають мову…

— До мрії свого дитинства я йшла багато років, — продовжує Марія Іванівна. — Але найдужче бажання побувати на своїй етнічній батьківщині відчула після того, як відійшли у засвіти тато Іван і мама Февронія. Захотілося пройтися тими стежками, де вони ходили в дитинстві та юності, побувати на батьківськім обійсті, яке бачила на знимці, напитися води з дідівської криниці та покуштувати ягід, дуже смачних і солодких (за словами матусі) з лісу, який плекав мій дідусь Михайло Петрик, лісничий. У 2002 році я разом із групою однодумців під проводом отця-митрата Анатолія Дуди-Квасняка із Монастириської вирушили в подорож у край своїх предків. Перша зупинка була у відомому лемківському селі Команчі. Помолилися в церкві Покрови Пресвятої Богородиці. Отець Анатолій відправив панахиду за дідів-прадідів і вояків УПА, що поховані на сільському цвинтарі. А у Великому Висліку народилася одна з наших подорожніх Феня Фенканин. Тут отець Кристофор познайомив нас із унікальним музеєм-горищем, де зберігаються старовинні святині — лемківські ікони та інша церковна атрибутика.

Він також подарував пані Марії вилиту з металу скульптуру Матері Божої з маленьким Ісусом на руках. Її знайшли серед руїн церкви в селі Яселко, де молилися, брали шлюб та хрестили дітей її батьки. «Ця фігурка — мій оберіг», — зізнається Марія Іванівна.

Але найзворушливішими були миті, коли жінка ступила на подвір?я своїх батьків. Звідси сім?я Івана Хомишака була депортована в село Магдалівку, що біля Скалата. Батьки були заможними — на світлинах, які зберігають діти як найдорожчі сімейні реліквії, — дідусь із бабусею, мама з татом — гарно вбрані, в чудовому лемківському строї… А тепер вона, їх нащадок, заледве віднайшла родинне обійстя. Впала на коліна й припала до землі вустами. Вже у зрілих літах вона відчула себе дитиною. Відтворила в уяві криницю, старі розлогі каштани й кучеряву липу, про які знала з оповідок батьків, та постаті рідних людей. А дух їхній явився у вигляді двох метеликів, що сіли на простягнуті в молитві до Господа руки. Якась енергетика пройняла тіло, блаженство увійшло в душу. Жінка переконана, що побувала на розмові з предками. Після цього вона почала мовити віршами, які виливалися сльозами-зойками, сльозами-болями, риданнями, тугою.

Тем для віршування Марії Хомишак-Тройчак не бракувало, та й нині не бракує. Бо відтоді щороку вирушає з паломниками на Лемківщину, аби доглянути могили на цвинтарі, продовжувати віднаходити села, де понад десятиліття не ступала людська нога і сліду не залишилося від тих поселень. А потім наш священик відправляє молебень за померлими на цвинтарях. Бог їм помагає — і гроби наче стають хатинками, звідки виходять душі рідних і в молитвах єднаються зі своїми нащадками. Пізніше Марія Іванівна опише це у віршах «Занедбаний цвинтар», «На цвинтарі воїнів УПА в Ославиці», «Квіти для пращурів-лемків»:

Лемківський цвинтар опустів,
Нема ні дат, ані хрестів.
Ми опустились на коліна
Й молились ревно за могили,
Які понищені катами,
І за увесь лемківський рід…
Так відродивсь батьківський слід.

— Але досить про сумне, — мовить моя співрозмовниця і ділиться приємною новиною: лемки Тернопілля зберуться на «Лемківський Йордан».

Поетка повеселіла, зарум?янилось біляве личко, обрамлене віночком густого темного волосся, заясніли горіхові очі, коли почала розповідати, як відбуватиметься свято в «Березолі». Та все-таки краще раз побачити, аніж сім разів почути. І вона запросила мене відвідати урочини.

І ось очі розбігаються від розмаїття лемківських одяганок — вишиванок, кептариків, запасок, хусток, чепців, бо за столами, заставленими наїдками (кожен узяв своє приготоване — тобто меренду), гуртуються гості. А душа радіє від спілкування, від зустрічей з давніми та новими друзями — зібрались же люди цілими родинами, коріння яких на Лемківщині, Бойківщині, Надсянні… Бачу і я своїх добрих приятелів з Козівського району — Татаринів зі Слобідки і Фалатовичів із Великого Ходачкова, а також Ганнусю Ладишко, котра прибула з родиною зі свого рідного села Озерної, що на Зборівщині.

До слова, як сама пані Марія Тройчак, так і молоді Тарас й Андрій Татарини, котрі походять зі славного лемківського роду Куземків, їхній батько Михайло Васильович, а також Іван Степанович Фалатович багато доклали зусиль, аби постала лемківська церква в обласному центрі, що на вулиці Львівській.

— Щоразу приходимо на «Лемківський Йордан» із синами, невістками, а невдовзі ще й онуків приведемо, — каже пані Надія Татарин, берегиня роду, автор і упорядник книжки-родовідного дерева.

Невтомні й Фалатовичі. Пан Іван носить відро з водою, коли священики о. Василь і о. Володимир освячують зібрання, тацу для пожертвувань на храм. А його дружина Ярослава Михайлівна, із прадавнього роду музикантів, разом із дочками Світланою та Галею, внучкою вплітають і свої дзвінкі голоси в лемківські коляди, щедрування.

А тим часом газдиня Віра Дудар і газда Ігор Дуда лемківською говіркою повідомляють про початок дійства. Голова обласного лемківського товариства Олександр Венгринович, привітавши всіх учасників із Різдвом Христовим, Водохрещем та з урочинами, надає слово тернопільському міському голові Сергієві Надалу, голові ОДА Степанові Барні та народному депутату України Олегові Барні.

Захоплено дивилися присутні на вертеп, який поставили хлопці та дівчата з ансамблю «Гречні фраїрки», що прибув із Монастирищини (керівник Віра Кориляк). Усе дійство діти вели лемківською говіркою. Сподобалися усім виступи й інших мистецьких колективів. Від душі посміялися, коли гумористи розповідали оповідки із життя лемків. А поміж тим — старі й малі веселилися в танку.

Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини