Вільне життя

Крути: перезавантаження по-могильницьки

2

«Ми кажемо, що Крути — це бій за майбутнє, майбутнє України. І цей бій триває. Тепер від нас залежить його результат. У наших руках шанс на остаточну перемогу, яку Україна чекає з 1918 року. Для цього нам потрібні єдність і рішучість, яких забракло тоді в Києві, та героїзм і жертовність, які проявили ті, хто прибув на станцію Крути 98 років тому», — пише у своєму блозі на «Українській правді» історик Володимир В’ятрович.


Є час, коли «єдність, рішучість і жертовність» потрібно проявити на Майдані. Та Україна — не лише Київ. Маленьке село на грані вимирання теж Україна. І не знати, де потрібен більший героїзм, аби вибороти майбутнє, зламати систему байдужості й ступити на шлях розвитку.

Шанс на перемогу я б хотіла розглянути на прикладі села Могильниця Теребовлянського району. Вже багато років у цьому населеному пункті стагнація. Приїхати в село з Києва чи навіть із Тернополя — наче машиною часу перенестися у середньовіччя. Можна пройти вздовж села вісім кілометрів, зі всіх боків оглядати неохайні зарості й не зустріти жодної людини. Зайти на цвинтар і наткнутися на непролазні хащі, яким би Голлівуд позаздрив. Хоч бери і запрошуй кіношників знімати фільми жахів.

Часто, коли мова заходить про те, яким село активним і дружним було до війни і ще кілька років після, які видатні особистості тут народилися, люди запитують самі себе: «Як відродити традиції? Як повернути колишню славу?»

Відповідь можна було знайти на концерті-реквіємі, приуроченому Дню па-м’яті героїв Крут. Це дипломна робота Михайла Хоми з Могильниці та Олександра Гулянського зі Старого Збаража, які успішно закінчують факультет видовищно-театралізованих заходів Теребовлянського вищого училища культури. Хлопці, самі того не розуміючи, своїм концертом проявили єдність, рішучість, героїзм і жертовність, про які пише історик.

Зрозуміло, що режисер має бути як генерал, підпорядковувати собі всю армію. Інакше — гаплик. Михайло Хома зумів вивести із зони комфорту простих людей у селі й об’єднати їх навколо заходу. В Могильниці вже давно забули, що таке креативність. Кожен концерт, який відбувався у Народному домі, був здебільшого подібний на попередній. Люди втрачали інтерес до відвідин клубу. І тут свіжа кров проявила себе. Під час концерту випускники училища вдало переплели театралізовані сценки, пісенні номери, декламацію віршів і показ фільмів про Крути.

З підручників історії України ми знаємо, що 98 років тому під Крутами був нерівний кривавий бій, загинуло 300 юнаків. Ніхто не поніс кари. Щоби не вдаватися до сухих фактів і пафосних ідей, хлопці подивилися на трагедію, як сини. Начебто вони самі пережили той бій. І створили такі умови, аби жителі села теж стали учасниками подій під Крутами.

Щоби змусити директорку школи Марію Заставну плакати на сцені, завідувача клубу Михайла Багрія стати на коліна, а молодих хлопців — смалити самогон перед викладачами училища, погодьтеся, молодим режисерам, в яких іще вуса не засіялися, потрібна неабияка рішучість. Грою акторів вони в деталях передали підготовку до бою і його наслідки.

Концерт розпочався зі сценки, коли в затишній українській хаті мама (Марія Заставна) з відчаєм у голосі проводжає єдиного сина Левка (Михайло Хома) захищати рідну землю. Це була така щемка картина, що жодна жінка в залі не стрималася. З кожного ряду було чути схлипування. Глядачки поставили себе на місце матері, яка проводжає своє серденько на сьогоднішню війну. Далі був бій, Левка поранили і відправили на допит більшовикам. Студент представився сотником студентського куреня і з великою гідністю відстояв утворення Української держави. Його розстріляли. Та один із більшовиків задумався після допиту: «Цей один сотник небезпечніший від цілої дивізії».

Вибираючи сценарій для концерту, молоді режисери вже проявили героїзм і жертовність. Бо показали людям, що все в їхніх руках. І один юнак може бути «небезпечніший від цілої дивізії». Талантом і великими зусиллями хлопці запустили хвилю пробудження села, продемонстрували, що Могильниця, як і вся Україна, може бути прекрасною. До речі, жертовність хлопців була не тільки духовною, а й фінансовою. Михайло Хома, щоб усе мало правдоподібний вигляд, орендував у тернопільському театрі костюми військових ХІХ ст., народні строї для дівчат. І це влетіло йому в неабияку копійку. Та результат того вартував. Де б у селі люди побачили ще таких гарних юнаків-захисників, як не на концерті.

Захід закінчився словами дівчат: «Клянемось у потребі дружно стати…» Така потреба є щодня. Бо кожен день треба гідно і в дружбі прожити, як личить людині, створеній на подобу Божу. Не шукати виправдань, що винна байдужість влади чи ще хтось із високих кабінетів. Ми, прості люди, господарі у своєму селі. І ми маємо дружно стати. Ось і відповідь від молодої свіжої могильницької крові на те, як вибороти остаточну перемогу. З такими хлопцями і дівчатами жодна стежка в селі не заросте. Якщо, звісно, ми дамо їм дорогу і не будемо встромляти палиці в колеса.

Ольга ЖУК

с. Стара Могильниця  Теребовлянського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини