Вільне життя

Не родись красивою

1408137573_ua_gerl1

Дана була такою вродливою, що, як мовиться, ні в казці сказати, ні пером описати. Всім Господь наділив дівчину: і личком — хоч води з нього напийся, і косою густою, і станом струнким, і розумом, і вдачею райдужною. Ще зі школи хлопці не давали дівчині проходу. Але ніхто так і не знав, чи подобався їй хтось із сільських залицяльників. Бо батьки дуже пильнували дочку, відганяли від неї хлопців. Усі, на їхню думку, були недостойні красивої і розумної Данусі. Тож ні з ким вона не зустрічалася.


Після школи вступила до інституту далеко від дому. Приїжджала рідко. З часом батьки вже й заговорили про заміжжя, але донька не поспішала радувати їх. Закінчивши інститут, влаштувалася на роботу в тому ж місті, де вчилася. Про своє особисте життя нічого батькам не розповідала, хоч вони й допитувалися. Уже й тридцять Дані стукнуло, вже й сорок… Сивина прокралася в густі русі коси, зморшки почали з’являтися.

Старіли батьки, хворіли. Все частіше вона була змушена навідувати їх. Приїде, поприбирає, город посапає і — гайда додому. Якщо, звісно, можна було назвати домом невеличку гуртожитську кімнатку. А як їй там жилося — ніхто не знав. Згодом Дана купила квартиру. Однокімнатну, але затишну, майже в центрі міста. Батько з матір’ю їздили на новосілля. Плекали надію, що аж тепер у Дани з’явиться чоловік. Та де там…

Не думали-не гадали батьки, що їхня єдина, виплекана красуня донечка не заслужить у Бога простого жіночого щастя. Смутку їхньому не було кінця-краю. Виплакали давно всі сльози за нею. Молитися не переставали, клякаючи зболеними колінами перед образами.

…Першим відійшов у засвіти батько. Помер раптово, від інфаркту. Коли ж Данина матір була вже при смерті, підкликала до себе дочку й попросила пробачення. Може, мовляв, сама винна в тому, що не склалося в Дани життя. Бо перебирала її кавалерами. Думала, що не народився ще достойний казкової вроди дочки-одиначки. Хотіла, аби було якнайкраще. Але тепер, коли доні п’ятдесят минуло, знайшла б собі бодай якогось чоловіка, щоби самій у чотирьох стінах не старітися.

— Пам’ятаєте, мамо, як колись, у десятому класі, мене провів одного вечора із танців Ігор Ясів, — замріяно пригадала Дана, погладжуючи мамину руку. — Ви тоді стояли за криницею, вистежували, з ким я прийду…

— Але я тоді дала йому перцю, — силувано всміхнувшись, згадала матір. — З усіх твоїх проводирів йому найбільше перепало. Такий бахур був… Десь далеко тепер живе. Рідко приїжджає. Але жінку має, дітей великих…

— Мамусю, ви тільки не переживайте дуже, — стиснула мамину кволу руку Дана, — але я мушу вам щось сказати. Бо не прощу собі, як затаю. Ви маєте це знати…

І Дана розповіла, що вже майже тридцять років вони з Ігорем зустрічаються. Таємно. Зрідка. Адже мешкають за чотириста кілометрів одне від одного. Побачилися випадково, коли в нього вже була сім’я, діти. Зізнався, що завжди любив і досі любить її, Дану. Не боровся за неї, бо вважав, що вони не пара. Даночка — красуня, розумниця. А хто він? Простий хлопець.

Саме Ігор купив і подарував Дані квартиру. До речі, його донечка, теж Дана, вже внучку йому подарувала…

— І я, мамо, все життя любила і люблю його одного, — зізналася жінка, ковтаючи непрохані сльози. — Але не хотіла розбивати сім’ю, відбирати від дітей батька. Бо так ви з татом виховали мене…

— Так треба ж було хоч дитинку народити, доню, — з розпачем видихнула мати такі нехарактерні для неї і такі важливі слова. І чому вона не вимовила їх років на двадцять раніше?!

— Якби ж я знала, мамо, що ви не зречетеся мене, не проклянете, — вже майже ридала, ще дужче стискаючи мамину руку, Дана. — А коли це перестало мене хвилювати, було вже пізно думати про дітей…

Матір, схвильована одкровенням доньки, заридала вголос. Звідкіля взялися в жінки сили, невідомо. Лише глибоке й благальне «Прости, доню» зрідка переривало ці відчайдушні ридання.

— Я прощаю вам, мамо! — кричала Дана. — Я ніколи не тримала зла на вас, чуєте?! Це ви простіть мені, що не змогла продовжити наш рід… Чуєте мене, мамо? Мамо!

Але мама вже не чула. Її втомлена душа покидала розбите хворобою і старістю тіло, над яким билася, мов голубка об шибку, її Богом дана Дана…

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини