Вільне життя

Пам’ятаймо, що нам бути ангелами

Дорогі в Христі брати і сестри! П’ята заповідь Господня навчає: «Не вбивай». Що це означає? Ми повинні боятись і любити Бога так, щоб не завдати болю чи шкоди нашому ближньому, а допомагати йому, бути йому другом у всякій життєвій потребі. Цією заповіддю Бог захищає нас і наше життя, а також наших ближніх. Це надзвичайно важливо, бо за своєю природою людина схильна до вбивства (Каїн—Авеля, Давид—Урії). Ми можемо вбивати тварин заради їжі та одягу, або коли вони становлять небезпеку для нас. Однак ми не маємо права вбивати людину, тому що життя дає Бог (Дії. 17:25), і тільки Він один може його забрати (Йов. 14:5). Для цього використовує хвороби, нещасні випадки тощо.


Уряд також має право виносити смертний вирок вбивцям і вести війни з метою захисту власного народу. Бог забороняє нам позбавляти життя інших людей (вбивство) чи посягати на власне життя (самогубство). «Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він (Бог) учинив людину за образом Божим» (Бут. 9:6); «Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мт. 26:52); «Бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недаремно він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Рим. 13:4). Тобто уряд має право засуджувати до страти і вести справедливі війни.

Вбивця ж — це той, хто свідомо наражає будь-кого на смертельну небезпеку, наймає когось для вбив–ства, звинувачує невинного у скоєнні злочину, за який його можуть скарати на смерть. Ми стаємо винними у вбивстві, коли через неуважність, недогляд, чи непрофесійність спричиняємося до виникнення фатальних інцидентів, які призводять до втрати людського життя, або якщо людина гине через те, що ми не допомогли їй уникнути трагедії. Самогубство (Саул, Юда) не може бути виправдане твердженням, що людське життя належить самій людині і вона може робити з ним, що забажає. Бо наше життя належить Богові, Він дав нам його, і Він Один може його в нас забрати. Бог забороняє нам заподіювати тілесну шкоду чи біль нашим ближнім, тобто робити або говорити щось таке, що здатне зашкодити життю людини, вкоротити або ускладнити його.

Не мстіть самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «Мені належить помста, Я відплачу» (Рим. 12:19). Ми не повинні свідомо завдавати фізичного болю нашим ближнім, як апостол Петро Малху (Ів. 18:10) або як це часто роблять боксери-професіонали один одному. Ми також не повинні свідомо шкодити власному здоров’ю (1 Цар. 18:28) або ризикувати без потреби. Нам не слід кривдити наших ближніх, ображати їхні почуття, засмучувати їх, позбавляти спокою та радості життя, як це чинили фараон синам Ізраїля і брати Йосипа своєму батькові. Смуток і тривоги приносять шкоду здоров’ю. Діти іноді засмучують своїх родичів. Тривога, неспокій, хвилювання — це та ж смерть. Водночас не можна завдавати шкоди самому собі — тривогою, непосильною працею, зневажливим ставленням до свого здоров’я, шкідливими звичками. Ми можемо захищатись від зловмисників, але коли ми постраждали від них, то не слід вдаватися до помсти або чинити шкоду кривдникам, забуваючи про те, що написано: «Не платіть злом за зло чи лайкою на лайку» (1 Пет. 3:9). Краще даймо «місце гніву Божому», і Бог Сам відплатить грішникам.

Християнська помста — це відплата добром на зло (Рим. 12:20). Бог забороняє нам виношувати в серці лихі наміри щодо нашого ближнього і ненавидіти його. «Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпадає судові» (Мт. 5:22); «Кожен, хто ненавидить брата свого, — душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б» (1 Ів. 3:15). Вбивство починається в серці (Мт. 15:19). Навіть думка про вбивство будь-кого чи бажання, щоб хтось потерпів, є гріхом. Є праведний гнів, спричинений гріхом, який хтось скоїв, а є гнів, який засуджується — особисте обурення, спрямоване проти ближнього (а не проти його гріха). Ми повинні обурюватись гріхом, вчиненим нашим ближнім, однак не слід плекати при цьому злих помислів щодо нього особисто, а якщо такі думки з’являються, то треба з ними впоратись якнайшвидше, бо написано: «Хай сонце не заходить у вашому гніві» (Ефес. 4:26). Гнів, який «плекається» тривалий час, переростає у ненависть, що є вже не просто миттєвим спалахом обурення, а ворожістю. Ненависть — цілковита протилежність до любові. Вона вбиває серця. Ми повинні ненавидіти гріх, а не людину, що згрішила проти нас. На превеликий жаль, усі ми порушуємо цю заповідь, хоч повинні приязно ставитись до нашого ближнього і допомагати йому в будь-якій потребі. «Отож, коли твій ворог голодний, нагодуй його, якщо він спраглий, дай йому напитися, бо, роблячи це, ти згортаєш розпечене вугілля йому на голову» (Рим. 12:20).

Допомагати ближньому означає надати йому необхідну допомогу в усьому, робити для нього все, що в наших силах, як це робив добрий самарянин, захищаючи від небезпеки юдеянина. Народна мудрість вчить: «Якщо ти розділив із ближнім своїм його горе — вважай, горе його зменшилось наполовину, якщо ти розділив радість його — радість його подвоїлась». І якщо нам важко робити добро у відповідь на злий вчинок супроти нас, берімо за приклад свого Божественного Вчителя, який у відповідь на знущання над Ним просив Отця Свого: «Прости їм, Отче, бо не знають вони, що роблять».

Знаю, що важко вгамувати образу, а тим паче злість, коли вони нуртують у серці нашому, але пам’ятаймо, що нам бути ангелами (Мт. 22:30) і що життя наше на Небесах (Фил. 3:20). Робімо зі сказаного висновки і зближаймося до Бога, бо Він чекає душі праведні, і Йому слава на віки вічні!

о. Василь ЮЗЬВАК

с. Бабинці Борщівського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини