Вільне життя

Скрипка виймає душу

7231

— Ольго Василівно, там якийсь дядько стоїть під вікном! — злякано вигукнула дівчинка, обірвавши сумну мелодію, яку через силу вичавлювала з утомленого нутра старенька скрипка. Вчителька, притуливши до темного вікна дашок із долонь, бо взимку ж дні короткі, побачила знайому постать, що квапливо простувала вглиб саду.

«Знову Семен, — подумала співчутливо. — Скільки часу минуло, а тягне сюди чоловіка — і все. Шкода хлопаку, став би комусь добрим чоловіком, батьком…»

— Хто то, Ольго Василівно? — не заспокоювалась допитлива Софійка. — Маніяк?

Учителька гірко всміхнулася і почала розповідати дівчинці сумну історію покаліченої людської долі. Хоча Софійці було всього дванадцять, вона уважно слухала й навіть час від часу втирала сльози.

— Це був Семен Іванович, — мовила вчителька, вдивляючись у вечорові сутінки за шибкою. — Він колись працював у нашій музичній школі, вчив дітей грати на скрипці. Він так грав, Софійко, як мало хто на світі, сам писав музику. Багато його учнів стали музикантами, і всі — гарними людьми. Він пішов із нашої школи вісім років тому…

…Семен — був єдиним сином у матері. Виховувала Марія його сама. З чоловіком розлучилася ще до народження хлопця. Казали, він покинув її через нестерпний характер, не по-жіночому твердий норов. Усю свою любов Марія вкладала в сина, а він ріс красенем, розумним, здібним до музики. Пишалася матір Семеном — словами не передати. Він закінчив музичну школу, музичне училище, вступив до консерваторії. Там скрипалеві-віртуозу обіцяли велике майбутнє, запрошували після закінчення навчання у відомі оркестри. У консерваторії Семен закохався в піаністку Ладу. Але мама забила на сполох: «Яка любов! Спочатку треба науку закінчити. Та й яка дружина буде з піаністки? Тобі треба нормальну жінку, щоби не по гастролях вешталася, а борщі вдома варила і дітей бавила». Послухав Семен маму — вийшла піаністка Лада за іншого, виїхала за кордон влаштовувати своє сімейне і професійне майбутнє.

Друга Семенова любов була з сусіднього села. Косив він якось у полі сіно, а курною дорогою на велосипеді їхала дівчина. «Бог на поміч! — привіталася. — Водички джерельної не хочете, татові везу…» Семен поклав косу, підійшов і втопився в блакиті веселих очей молодої красуні. Пив зі збанка холодну воду, наче приворотний трунок, а ввечері вже ходив під клубом у тому сусідньому селі, виглядаючи блакитнооку Світланку. Але на перешкоді їхнім стосункам знову стала Марія. «Ти — за п’ять хвилин відомий музикант, — сверлила закохане серце. — А хто вона? Сільська кравчиня? Та в них дітей у сім’ї, як в нашому дитсадку. Треба тобі такої бідосі?»

Семен переконував матір, що любить дівчину, що забере її до міста, що вона буде йому варити борщі й бавити дітей. Але Марія була невблаганною. І м’якохарактерний скрипаль укотре послухався матері. І плакала ночами його скрипка від болю, аж заливалася. Сусіди виходили надвір слухати, й часом до рання не могли заснути, схвильовані мелодією розбитого чоловічого серця.

Через рік Семен закінчив консерваторію і отримав запрошення грати в одному відомому в Україні й світі оркестрі. Та Марію і це не влаштовувало, мовби сам дідько сидів у жінці й крутив хвостом. Вона заспівала іншої: «На кого ж ти мене покидаєш? Як я сама в селі собі дам раду?» І знову ридма ридала Семенова скрипака, душу виймала.

Так чоловік і осів під материнським крилом. Пішов працювати до музичної школи, в якій навчалися діти з усієї округи. Він був надзвичайно талановитим педагогом. Які концерти готував із учнями! Водив їх вечорами в поле, до лісу, вчив слухати музику природи і класти її на струни. До кожного маленького серця знаходив ключик — і дітлахи бігли до нього, немов медом було там намащено. Допізна в школі засиджувалися, а вечорами й у вихідні навіть додому приходили. І Семен знайшов своє щастя в праці з дітьми, отримував від спілкування з ними величезну насолоду.

Там, у школі, й зустрів своє третє кохання — жінку, котра возила з сусіднього села дочку на заняття. Мала ще й молодшого хлопчика, з чоловіком була розлучена. Але, як уже не важко здогадатися, втрутилася мама: «Ще не вистачало тобі чужих дітей годувати. Ти будеш з нею тільки через мій труп!»

І Семен почав пити. Спершу нишком, ночами, коли звіряв скрипці біль свого серця. А згодом уже й відкрито. Приходив до школи — і відразу було чутно, що ніч його минула за чаркою. Потім почав забувати про заняття, занедбав паперову роботу. Якось учень застав учителя сплячим просто на столі… Ось директор і вирішив не псувати репутацію школи. І змусив Семена написати заяву на звільнення за власним бажанням.

…Тепер ходить він, як сновида, поблизу бару, магазину, просить у людей по гривні-дві на сто грамів пійла, що зруйнувало його долю. А стара Марія, котра найбільше доклалася до тієї руїни, вже місця в хаті не має. Син звинувачує її тому, що його кар’єра, особисте життя не склалися. І п’є, чорно п’є. Частенько блукає під вікнами музичної школи. Дивиться нишком на дітей — і водить тремтячою рукою коло плеча, ніби уявним смичком. І плаче. А його скрипка вже рік як мовчить. Кажуть, узявся одного разу з похмілля грати, а примхливий інструмент відмовлявся слухати рук, що втратили чутливість. Ось і розбив Семен скрипку об одвірок на друзки. Застигли її сумні, довершені мелодії в зболеному серці. Разом із любов’ю і ніжністю, якими міг обігріти й ощасливити і кохану жінку, і дітей — своїх і чужих…

…Наступно дня до Семена, котрий звично підпирав паркан біля музшколи, підійшла Софійка. Сказала, що хоче бодай одним вухом почути, як він грає. І мріє взяти в нього кілька уроків. Чоловік приголубив дівчинку очима, сивими від оковитої і печалі, й бадьоро запропонував:

— Присядемо на лавочку, спершу дамо ім’я твоїй королеві інструментів. Назвемо її «Леді Софі». Знаєш, була така скрипка Страдіварі — «Леді Блант»? На ній грала внучка відомого поета лорда Байрона Анна Блант… А продали цю скрипку майже за 16 мільйонів доларів, уявляєш?

— Уявляю, як вона звучала… — замріяно мовила «леді Софі».

— Головне — як звучить душа скрипаля, — сказав Семен, і крізь сивий туман печалі в його погляді пробилася іскорка радості. За мить він уже з благоговінням гладив глянцевий стан старенької скрипки.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини