Вільне життя

Уродженець Чорткова — герой АТО

Він народився в Чорткові. А згодом доля закинула його в Рівне. Тут закінчив Інститут водного господарства (нині — національний університет водного господарства та природокористування). Працював тренером й інженером на військовому заводі «Газотрон». Наприкінці 1980-х років організовував у Рівному молодіжні житлові кооперативи. І тепер проектно-будівельна організація, яку він очолює, споруджує в цьому місті житло.

Мова про Сергія Пандрака, кандидата в майстри спорту з вільної і класичної боротьби, співзасновника УНСО (іменний хрест №008). У 1990-х він — учасник бойових дій у Придністров’ї та Грузії. Від літа 2014-го — доброволець АТО (позивний «Сивий»; батальйон «Айдар»). На Луганщині був важко поранений, втратив ногу, його навіть записали в «двохсоті», а він вижив і з протезом уже катається на сноубайку (лижному велосипеді).

Про долю цього героя недавно розповіла луцька газета «Волинь-нова» (№136 за 2015 рік). Пропонуємо нашим читачам найсуттєвіше з обширного нарису журналіста цього видання Кості Гарбарчука.

На початку серпня 2014-го батальйон «Айдар» похідною колоною рушив на Луганськ — визволяти місто від сепаратистів і російських окупантів. Як пригадує пан Сергій, за рік до війни, у вересні 2013-го, він гостював у своїх друзів у Донецьку, побував у Луганську, Сєверодонецьку, а завершилося турне у Сватовому в побратимів-унсовців. Бачив ці міста ще неушкодженими…

«Айдарівці» зайняли населені пункти Велику і Малу Вергунки та один з районів на півдні Луганська — Красний Яр. Проти них воював елітний російський підрозділ Головного розвідуправління «Гюрза». Айдарівців атакували новенькі танки Т-90, обстрілювали реактивними системами «Град» та «Ураган». Тоді вкраїнські захисники знищили 34 окупанти-спецпризначенці. У цих боях загинуло троє бійців-добровольців, дев’ятьох поранило.

— Після двох «гарячих» днів я отримав наказ узяти під охорону свого підрозділу польовий штаб нашого батальйону, а також медпункт і вузол зв’язку, — продовжує згадувати Сергій Пандрак. — Згодом — знову в бій.

Уранці 13 серпня батальйон «Айдар» підійшов до населеного пункту Хрящуватого. По добровольцях на стратегічному перехресті відкрили вогонь чотири ворожих снайпери, які засіли на горищах будинків. Тоді 68 бійців другої роти, які мали три танки і три БРДМи, зайняли оборону, щоб не допустити підкріплення з боку Росії, адже це — за 28 кілометрів від кордону. За словами «Сивого», українські війська вже могли брати Луганськ. Але по них вдарили реактивні системи залпового вогню. Ракетні установки били з території Росії. Щороку снаряди лягали все ближче. «Айдарівців» почали обстрілювати ще й міномети.

— Наші танки окопалися на тому перехресті, я притиснувся спиною до броні й говорив із навідником Валєрою, хлопчиною 26 років. Він був за три метри від мене. Валєра тоді сказав: «Якщо важке поранення, то краще с-м-е-р-т-ь…» Закінчити речення він не встиг: одна міна влучила йому в голову, а друга — в бетонний стовп. Я інтуїтивно вклякнув на праве коліно, а ліве мені вивернуло від вибуху, яким ще й відсікло обидві ноги навідникові. Він упав без голови і ніг. Мене осліпило, і я звалився на дно окопу, але не знепритомнів…

«Сивий» пам’ятає, як його рятували. Добре, що поруч був досвідчений фельдшер — полтавець Андрій із позивним «Плохіш». Він перев’язав джгутом пахову артерію, зупинив кровотечу, від якої вмирають за три хвилини, та вколов протишоковий американський укол. «Швидка допомога», котру на фронті називають «таблеткою», під обстрілами мчала дорогою — 47 кілометрів — до Луганського аеропорту. Там тільки розташувався польовий військовий госпіталь, і сюди приїхали чернівецькі та львівські медики. Хірург Валерій Пастернак ампутував Сергієві ліву ногу.

Якраз на свято Маковея, 14 серпня, С. Пандрака «вертушкою» доправили до Харкова. Як йому згодом розповіли, там на аеродромі вже чекала бригада лікарів реанімації на чолі з її завідувачем Валентином Бондаренком. Пораненого «айдарівця» переклали в суперсучасний німецький реанімобіль, під’єднали всі системи, але апаратура не показала ознак життя.

— Я був фактично «вантаж 200», — сумно посміхається пан Сергій, — лікар наказав відключити електроніку, але маленька тендітна медсестричка Сніжана механічним апаратом тільки завдяки тонкому слухові вловила у мене, «двохсотого», слабенький тиск — 60 на 20 і крикнула своєму шефові: «Цей боєць ще живий!» Бондаренко негайно розпочав реанімаційні заходи. Мене вивели з коми. Пам’ятаю, розплющив очі — переді мною медики в білих халатах. У Харкові мені зробили ще одну операцію. Коли отямився в госпіталі, мені зателефонувала невістка Катруся й повідомила: «Ви не повинні були загинути, скажу по секрету: я вагітна й народжу другого внука». Уявляєте, які в мене були стимули до життя — дочекатися ще одного нащадка, який з’явився на світ восьмого лютого. Його назвали Адріаном, — радіє дідусь. — У мене син, дочка, дві онучки та два внуки — майбутні воїни…

У Київському військовому госпіталі «айдарівець» витримав ще дві операції. Згодом капітан Сергій Пандрак отримав третю групу інвалідності — довічно, але через бюрократичну тяганину досі не має посвідчення учасника бойових дій. Ставши на ноги, «Сивий» одразу ж долучився до громадської роботи й створив Спілку учасників бойових дій та учасників АТО «УВО», недавно виступав на сесії Рівненської обласної ради.

— У травні цього року мені зробили постійний протез у Ковелі. На мою думку, Василь Сидорович Остапчук — фахівець найвищого класу. Вже двічі з цим протезом я був у Буковелі на Івано-Франківщині й катався на сноубайку. Дякую Богові, який подарував мені життя й другий день народження — 14 серпня. Значить, у Господа щодо мене інші плани — видно, я ще не все зробив на цьому світі, — переконаний український патріот.

Цими словами Сергія Падрака закінчив свою публікацію Кость Гарбачук.

Побажаймо ж нашому землякові, істинному героєві АТО, щоб усі його плани збулися!

Підготувала Ольга ВОЛИНСЬКА

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини