Вільне життя

Уроки музики, що стала життям

Якщо колись-таки я зважуся взятися за книжку (раніше мені таке й на думку не спадало), то вона, мабуть, буде про Юрія Вітольдовича Кіцилу — українського композитора, педагога, заслуженого діяча мистецтв України. Так стисло й сухо пише про нього Вікіпедія. Насправді ж наш земляк, котрий восьмого лютого відзначив 60-річний ювілей, особистість значно багатогранніша.

Коли попросила Юрія Вітольдовича означити, ким насамперед він є, то, мить подумавши, сказав:
— Чоловік, бо маю дружину, батько — маю сина. Я тим живу, намагаюся допомагати вдома у всьому, де тільки можу. І — музикант. Хоча іноді саме це виходить на передній план: можу допізна пропадати на роботі, годинами сидіти за інструментом.

А віднедавна, зізнався Кіцила, він відкрив сам для себе ще одну свою іпостась — став будівельником: власноруч звів будинок на дачі.

— Мене люди навчили. Тепер вже й іншим можу знання й уміння передати, — усміхаючись, каже викладач теоретичних дисциплін Тернопільського музичного училища імені Соломії Крушельницької. — Отримую від того величезне задоволення. Ніхто й не думав, що так може бути. Якби вчасно послухав дружину, то давно все було би зроблено. Але завжди була робота, робота, робота… Та й тепер так залишилося, але додалися якісь нові інтереси й відчуття.

Як і на кожен випадок, у Юрія Вітольдовича є з цього приводу маленька життєва історія:

— Колись один чоловік, якого вже нема на світі, теж отримав звання заслуженого діяча мистецтв, вже після мене, і каже: «Знаєш, тепер ми з тобою вже можемо нічого не робити». На що я йому відповів: «Ти, як і я, не будеш сидіти без діла, бо ти тим живеш». Якщо дивитися з цього боку, то на першому місці таки робота.

Дружина до такого способу життя вже звикла, запевняє Кіцила. Тим паче, що вона теж натура творча — хореограф. Та й син обрав мистецьку стезю — нині навчається у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка.

Те, що ще однією яскравою гранню таланту ювіляра є вміння бути вчителем, у розмові ми обминули. А ось про своїх наставників Юрій Вітольдович розповідав із величезною повагою і навіть захопленням.

— Мене часто запитують, особливо першокурсники та їхні батьки, чому на чільному місці в кабінеті портрет Володимира Вихруща. Багато хто тепер і не знає, хто це, — зазначає Кіцила. — Розповідаю, пояснюю. Кажу учням: будете мати бажання — прийдете на вечір його пам’яті, то й дізнаєтесь.

Творчий вечір світлої пам’яті доктора економічних наук, професора, багаторічного заступника голови Тернопільської обласної ради Володимира Павловича Вихруща, якого нині знають таки більше як поета, Юрій Кіцила проводить щороку. Каже, дав йому слово. І свято його дотримує.

— Коли Володимирові Павловичу виповнилося 65 років, він був уже дуже хворий, та так хотів, щоб ми зробили творчий вечір, — згадує Юрій Вітольдович. — Лікарі заборонили категорично. Тільки мені тоді вдалося переконати Вихруща, що варто прислухатися до рекомендацій фахівців. Дав йому слово, та й собі, мабуть, що обов’язково організуємо його бенефіс. Так і роблю тепер щороку, збираючи тих, хто береже пам’ять про цю велику людину.

Кіцила називає Вихруща і другом, і вчителем, і духовним батьком. Історія їхнього знайомства і багаторічної творчої співпраці варта окремої книжки. Юрій Вітольдович трепетно зберігає всі рукописи поезій видатного земляка (а з моменту особистого знайомства наприкінці 1995-го і до смерті Вихруща поет довіряв свої вірші тільки Кіцилі, хоч співпраця заочна тривала ще з 80-х). Збірки поезій Володимира Павловича — настільні книги педагога й музиканта.

— Він випромінював таке добро і світло, що це треба було хоч раз побачити — і було достатньо, щоб осягнути велич цієї постаті, — згадує про Вихруща Юрій Вітольдович.

З душевною теплотою він згадує і про своїх батьків, котрі були знаними в Теребовлі вчителями (мати отримала звання заслуженого вчителя України, не маючи партквитка — практично обов’язкового атрибута для досягнення успіху в ті комуністичні часи). І про першого директора Теребовлянської музичної школи Григорія Антоновича Куцого, котрий, як зізнається його колишній учень, так умів захопити дітей музикою, що для багатьох вона стала життям. І про колишнього завідувача теоретичного відділу музучилища експресивного й імпульсивного Євгена Григоровича Чернова, котрий залишився для Кіцили еталоном, взірцем теоретика, викладача, музиканта. І про Ігоря Миколайовича Краснопольського, випускника вокального та історико-теоретичного відділів консерваторії, викладача музичної літератури, який на заняттях ілюстрував теми уривками музичних творів у власному виконанні. І про Григорія Гавриловича Марченка, викладача класу духових інструментів, який безпосередньо не навчав Кіцилу, але відіграв у його житті аж ніяк не останню роль…

Ставлення ювіляра до вчителів яскраво характеризує його дитячий спогад. У його рідній Теребовлі школа, в якій працювала мама, була далеко від центру. Малого Юрка вона часто брала із собою на роботу.

— Ми йшли Теребовлею, а зустрічні віталися з мамою, знімаючи капелюха. Завжди допитувався в неї, чому вони так роблять. А вона відповідала: підростеш — зрозумієш, — згадує Юрій Вітольдович. — А нещодавно почув промовистий анекдот на цю тему. Колись при зустрічі з поваги знімали капелюха, а тепер виймають навушник. На знак особливої поваги — виймають обидва навушники.

Не маю жодних сумнівів, що численні учні Кіцили, вітаючись із ним, не забувають про сучасні прояви поваги. Бо люблять його і шанують. Знаєте, як улюбленого викладача привітали з ювілеєм першокурсники відділу оркестрових струнних інструментів? Відаючи про його любов до господарювання на дачі, подарували Кіцилі насіння огірків «Октава», перцю «Етюд», редиски «Кармен» і петрушки «Фестиваль». І хоч, як зізнається сам Юрій Вітольдович, на дачі він відповідальний за будівництво, а не городництво (це парафія дружини), тепер йому таки доведеться опановувати ще й мистецтво вирощування овочів. Упевнена, що це йому вдасться якнайкраще.

Віра КАСІЯН

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини