Вільне життя

Хвостата рятівниця

Ця коллі прийшла до Іри, ніби з її дитячої мрії. Саме такого пса вона випрошувала колись у батьків на кожен свій день народження. І ось тепер ця омріяна собака з повними сліз очима дивилася на дівчину благальним поглядом, а з пораненої задньої лапи стікала кров. Іра, відчинивши навстіж двері, запросила свою хвостату гостю до хати. Тварина, не вагаючись ні секунди, швидко пройшла до кімнати й знесилено лягла під вікном. Жадібно попила води і навіть з’їла шматочок вареної ковбаси.


— Що ж мені робити з тобою? — сумно спитала дівчина й хотіла погладити собаку, але та злякано пригнулася. «Мабуть, господар її бив, — здогадалася Іра. — От звір, шкуродер… Руки б таким повідривати, щоб над беззахисними тваринами не знущались…»

Іра оглянула пошкоджену лапу. Рана глибока… Що ж робити? І раптом дівчина згадала про свого товариша Антона — лікаря однієї з ветеринарних клінік Тернополя. Швидко набрала номер, пояснила Антонові ситуацію і, отримавши від нього певні рекомендації, почала лікувати свою гостю. Вона не опиралась, а, повністю довірившись незнайомій дівчині, терпляче зносила всі лікувальні процедури.

Через деякий час лапа загоїлася, а Діна — так Ірина вирішила назвати свою підопічну — стала улюбленицею всієї сім’ї. «Добре, коли мрії здійснюються, — думала дівчина. — І не важливо, що цього хвостатого подарунка мені довелося чекати аж десять років…»

…Одного дня, коли Іра збиралася на чергову сесію, з Діною почали відбуватися дивні речі. Вона то падала господині в ноги й жалібно скавчала, то качалася по підлозі, стогнучи, а потім, безсило впавши, лежала із заплющеними очима.

— Що з нашою Діною сьогодні? — здивовано спитала бабуся. — Немов сказилася. Ти б спитала в Антона, що нам робити…

— Не буду нічого питати, — різко відповіла Іра. — Хіба ти не розумієш, що Діна відчуває мій від’їзд, розлуку, тому хвилюється. А знаєш, бабусю, я поїду не сьогодні, а завтра — ще трошки з нею побуду. Наука до лісу не втече…

Бабуся, сплеснувши в долоні, заголосила:

— Ой Божечку, що ж це робиться?! Спочатку сказився пес, а потім — його господиня…

Іра підійшла до Діни і, сівши поряд із нею, гладила та примовляла:

— Я залишаюся з тобою, моя руда красуне. Не переживай так… Ходімо, прогуляємося по лісі…

Діна швидко підвелася і радісно замотала хвостом.

— Але ж ти хитрунка! — засміялася Іра. — Та тобі в театрі треба грати! Такий талант пропадає… Ну, ходімо, пані акторко…

Повертаючись із прогулянки, Іра зустріла сусідку. Жінка плачучи бігла додому. Розпитувати, що сталося, дівчина не хотіла, але тітка сама почала їй розповідати про причину своїх сліз: страшну ДТП, в яку потрапив автобус, що прямував із їхнього села до Тернополя. Є загиблі…

Іра відразу зрозуміла, що йдеться саме про той автобус, яким вона мала їхати на сесію. Стояла, мов жива статуя, а в голові пульсувала одна думка: «Боже мій, я ж мала бути в тому автобусі!»

Пошкодувавши Діну й залишившись заради неї ще на один день удома, Іра не розуміла, що цим жестом доброї волі рятує собі життя. Точніше, це Діна врятувала свою господиню, перешкодивши її від’їзду.

— Господи, колись Ти послав мені цього чотирилапого ангела-охоронця, я радо прийняла Твій дар, але тільки сьогодні зрозуміла, який безцінний він для мене. Тепер ми з Діною — нерозлийвода. Я дуже люблю тебе, моя хвостата рятівнице. Ти послана мені небесами…

Галина ШУЛИМ

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини