Вільне життя

Чуже щастя в будинку навпроти

Щодня вранці я спостерігаю, як ти садиш дітей у машину і везеш до школи. Твоя дружина махає вам із вікна, ти посилаєш їй повітряний поцілунок. А мені так хочеться розвернути його в леті, щоби він притулився до шибки, за якою сумую я.

У мене немає сім’ї. Колись я мріяла бути щасливою з тобою, стати матір’ю твоїх дітей, але не склалося. В тебе з’явилася інша, я виїхала за кордон. Хотілося втекти подалі від тебе, від себе, від долі. І мені це вдалося. Принаймні я почала забувати тебе. Чужина підкидала багато інших проблем, які треба було розв’язувати негайно. Часу для переживань і копирсання в собі не було.

Та минули роки, прийшов час повертатися додому. Треба було займатися ремонтом квартири, яку я придбала для себе в рідному місті. Не тому, щоби бути ближчою до тебе. Просто тут живуть мої батьки, друзі, тут я народилася і виросла. Але наше місто маленьке. Настільки маленьке, що тепер ми з тобою мешкаємо в будинках навпроти.

Я щовечора дивлюся на твої світлі вікна. Намагаюся вихопити поглядом твій силует. Бачу, як горить вогник у духовці на твоїй кухні: значить, дружина щось пече. Роздивляюся білизну, що сохне на балконі, твої сорочки. Ти тепер начальник, носиш костюми і краватки. А колись любив джинси. І мене любив. Знаю, що любив. Просто ми обоє були дуже молоді, непоступливі, норовливі.

Відчуваю, що в тебе все добре. Не думай, я тільки радію з цього. Бажаю тобі щастя, бо досі люблю. Я помилялася, коли вирішила, що все минуло. Повернення до рідного міста повернуло мені давнє кохання. Не знаю, як далі жити з ним. Маю все: житло, роботу, гроші, але водночас нічого не маю. Проводжу вечори і ранки біля вікна й спостерігаю за твоїм щастям.

А ще я боюся, щоб ти не побачив мене випадково. Бо ж спитаєш, як у мене справи, чи вийшла заміж, чи є діти. Не хочу говорити з тобою про це. Хоча ти, напевне, все знаєш — у нас багато спільних знайомих. І все ж я мрію, що коли-небудь зможу вийти зі свого під’їзду й радо привітатися з тобою. І буду посилати повітряні поцілунки своєму чоловікові, коли він садитиме дітей у машину. На моєму балконі сохнутимуть маленькі кофтинки і великі чоловічі сорочки. А вечорами горітиме вогник у духовці на моїй кухні. Бо я матиму для кого готувати. І визиратиму з вікна хіба для того, щоб подивитися, чи не падає дощ…

ЗАКОХАНА

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини