Вільне життя

Щемлива магія «Гуцулки Ксені»

Відновлена у вересні торік, до 80-річчя багаторічного головного художника театру світлої пам’яті Казимира Сікорського, оперета Ярослава Барнича «Гуцулка Ксеня» б’є рекорди: на неї масово йде глядач і на ній «найбільше театр заробляє». Про це сказав мені виконувач обов’язків директора театру, заслужений артист України Борис Репка. За його словами, на виставу приходить багато молоді, дехто дивиться її і двічі. Тож не справдилися побоювання скептиків, що, мовляв, наш глядач цієї вистави ще не забув, що він знову дивитися її не буде. За двадцять років виросло нове покоління, яке не бачило першої «Гуцулки Ксені», і нинішню її постановку сприймає як першопрочитання. Вона стає для нього і відкриттям, і одкровенням.

— На відміну від сусідніх народів, тих же поляків чи росіян, — каже Борис Репка, — ми маємо українську оперету. А от польської оперети немає, як і російської. До того ж і «Гуцулка Ксеня», і «Шаріка», що теж залишається в нашому репертуарі, окрім прекрасної музики (недарма Барнича називали українським Кальманом), полонять наші душі суто українською тематикою, настроями і ситуаціями, близькими до сучасних.

IMGL6671

Закоханий у музичні твори Ярослава Барнича і режисер-постановник обох його оперет на тернопільській сцені, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, народний артист України Федір Стригун.

— Та не може тернопільський театр жити без Ярослава Барнича, — емоційно заявляє Федір Миколайович. — Не може і не має права. Цього вимагає глядач, який хоче цієї музики, що милує його вухо, хоче цих гострих характерів, цих ситуацій, в яких опиняються герої обох оперет. Адже вони вчать єдиного — любити свою Батьківщину. І ставлять дуже гостро питання: чому українці можуть бути щасливими тільки десь за океаном, а не на рідній землі? Ось головна проблема. Вона настільки болюча й чітка, що матиме відгук по всій Україні. Може, це комусь видасться дивним, але Барнич нині став дуже сучасним.

Федір Стригун нагадує, що в його рідному театрі імені М. Заньковецької «Шаріку» зіграли вже 225 разів, а «Гуцулку Ксеню» теж поза двісті. Окрім Львова і Тернополя, «Шаріку» поставив й Івано-Франківськ, а за нею на прикарпатській сцені зіграють і «Гуцулку Ксеню». «Думаю, що обидві оперети підуть на схід, — каже Федір Миколайович. — І їх там прийматимуть так само тепло, як і в нас, бо ми народ єдиний і нам близькі проблеми, про які йдеться у виставах».

Художній керівник заньківчан уже вдруге залюбки працював у нашому театрі над «Гуцулкою Ксенею». Добре відгукувався про роботу наших акторів. Каже, що цього разу його особливо вразила молодь. Як добре, що вона вчиться на гарних зразках, занурюється у такий благодатний матеріал. «Високо тримає прапор» і старше покоління, надихаючи молодих. Особливо Федір Миколайович відзначає роботу народного артиста України Володимира Ячмінського. Його Майкл Деделюк — прекрасний. А як дивовижно звучить хор. На думку Ф. Стригуна, у жодному з музично-драматичних театрів України так не заспівають, як співають у Тернопільському — чи то в «Запорожці за Дунаєм», чи в «Гуцулці Ксені».

IMGL7125
— Повірте, я знаю, що кажу, — підкреслює Федір Миколайович. — Адже колектив вивіряється не тільки окремими зірками, а й тим, наскільки він скупчений, збитий докупи, коли кожен у ньому знає свій обов’язок і що він робить. Ваш колектив саме такий.

У новій виставі зі старого складу, окрім згаданого Володимира Ячмінського, зайняті народна артистка України Люся Давидко, заслужені артисти України Борис Репка та Віра Самчук, артист Михайло Безпалько. А ось Ксеню грають молоді актриси Оксана Малецька та Юлія Хміль. Роль Івана Синиці, того самого, якого колись так колоритно грав незабутній Мирослав Коцюлим, тепер виконують заслужений артист України Іван Ляховський та актор Віталій Луговий. Зайняті у виставі й заслужені артисти України Олександр Папуша, Сергій Андрушко і Дмитро Губ’як, артисти Сергій Бачик, Євген Лацік, Вікторія Шараськіна, Юлія Яблонська, Христина Ількевич, Тетяна Панькевич та інші. Кожен вплітає у канву вистави барви свого таланту і свої інтонації, а головне — залюбки занурюється в колізії українського життя тридцятих років минулого століття, виконує свої ролі весело, органічно. Заворожує і музика українського Кальмана (вистава іде у супроводі оркестру). А ще щемлива магія «Гуцулки Ксені», думається мені, і від того, що талановитий твір Ярослава Барнича втілив найбільшу мрію українців — бути щасливими на своїй землі.

Прем’єра вистави, як відомо, відбулася 26 вересня минулого року, нею відкривався фестиваль «Тернопільські театральні вечори». За три місяці — до кінця року — її зіграли понад 20 разів. Деякі вистави і за рік стільки не грають. А перша постановка «Гуцулки…» пройшла на тернопільській сцені рівно сто разів. Це чи не найкраща відповідь, яких вистав насправді хоче глядач.

Тож стежте за афішою, коли знову вийдуть на сцену герої, покликані до життя Ярославом Барничем. Заборонені та забуті в радянські часи й такі затребувані нині.

Галина САДОВСЬКА

На фото: режисер вистави народний артист України Федір СТРИГУН; сцени із спектаклю.

Фото Тараса ІВАНКІВА

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини