Вільне життя

Якби вона була зі мною…

Не раз думав над тим, що в кожної людини є своя доля, яку вона не може змінити. Тепер ось хочу розповісти «Калині» про свою долю… Мені 60 років, а я не знаю, як жити далі: або побороти в собі почуття, або переконати кохану жінку, що ми одне одному послані долею…


Я виріс у селі. Батьки мене добре виховали, прищепили любов до праці. У школі вчився сумлінно, вступив до університету. Там і познайомився з майбутньою дружиною. Почали зустрічатися, Таня завагітніла. Одружилися, в нас народилася донечка Саша.

Потім я відслужив у війську. Згодом у нас з’явилася ще одна дівчинка — Валя. Ми працювали, будувалися. Як у кожній сім’ї, було між нами по-різному.

Та коли багато людей рвонули за кордон на заробітки, вирішила туди поїхати і моя Таня. Хоча гострої потреби в грошах не було, я непогано заробляв. Але вона наполягла. Я залишився сам із двома дітьми та хворими батьками. Якось давав собі раду і мріяв про повернення дружини.

Проте вона не повернулася, бо знайшла собі на чужині кращого від мене. Я розчарувався в любові, в жінках, почав випивати. Алкоголь підкосив моє здоров’я, і якось я ледь не помер. Потрапив до лікарні у важкому стані.

Коли мене перевели з реанімації у відділення, біля мене всю ніч сиділа медсестра Софія. Ми подружилися.

…Я вже 15 років і за господаря вдома, і за господиню. Сам готую, перу, прибираю. Старша дочка мешкає в Тернополі, заміжня. Маю одного внука. Молодша поки живе зі мною, але я однаково почуваюся дуже самотнім, бо вона весь день на роботі, повертається пізно і втомлена.

Коли я розмовляю із Софією, то помічаю, що дочка ніби ревнує мене до неї. Софія спекла на мій день народження торт, бо я дуже люблю солодке. Дочка зраділа, відрізала шматочок, але, дізнавшись, чий це подарунок, не скуштувала.

Чому вона не ревнує до чужого чоловіка своєї мами, котра залишила її 15 років тому? Я ж свої молоді роки присвятив дітям, не наважувався привести в дім іншу жінку. А тепер кому я потрібний, хворий і підточений алкоголем?

Думаю, якби в мене було окреме від дочки житло, ми із Софією зійшлися б. До неї піти не можу, бо живе з батьками і дітьми… Думаю безсонними ночами про цю жінку. Ніби другу молодість переживаю. Тіло старіє, а на душі — весна.

Коли йду з роботи повз її вікна, то зупиняюся і дивлюся на світло в її кімнаті. Не наважуюся зайти, бо дуже сором’язливий, нерішучий. Не можу навіть запросити її на каву. Боюся, щоб не відмовила. Одного разу вона довго не відповідала на мої дзвінки. Аж на третій день взяла слухавку і попросила, щоб я більше її не турбував, бо вона ходила до сповіді, розповіла священикові про своє життя. Він порадив не спілкуватися зі мною, адже це — гріх.

Софія радить мені відвідувати храм. Переконує, що тільки з Божою допомогою моє життя зможе змінитися на краще. Каже, що любов — не любов, коли між людьми немає Бога. Навчає прокидатися вранці й дякувати Всевишньому за прожиту ніч. Лягати спати — дякувати за день, що минув. Навчає просити в Господа прощення за гріхи. Каже, що найбільше наше багатство — здоров’я, тож його треба шанувати…

На жаль, я не можу побороти пристрасті до спиртного, не маю сили волі. Але якби Софія була зі мною, я змінився б. Вона просить мене не зустрічатися з колегами. Каже, що справжні друзі не будуть наливати товаришу, якщо знають, що він хворий.

…Софія дала мені зрозуміти, що ми з нею не можемо бути разом, бо вже не в тих роках, аби створювати сім’ю. І як мені далі жити? Адже я впевнений, що ця жінка — моя доля.

ВІТАЛІЙ

Тернопільський район

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини