Вільне життя

Як я хотіла зловити дитинство

0_b2eee_e5fec021_orig

Зима диктує свої правила. І ти змушений ховати останні промінці сонця під подушку, щоби зігрітися довгими холодними ночами, й запивати депресію домашнім вином, яке дарує п’янкий аромат і відчуття затишку.


Йдучи, дивлюся в небо, а вже потім — під ноги, які за покликом душі несуть до рідної домівки. Там із відкритими обіймами мене чекають сивочолі дідусь і бабуся. Вони варять чай із липи та м’яти і готові налити його у горня разом із любов’ю, яку виношують за час відсутності.

…Заходжу в переповнений автобус, який довезе мене до міста мого дитинства — Бережан. Намагаюся зручно вмоститись і не наступити нікому на ногу. Тісно, але думка про дім дає сили стояти протягом двогодинної поїздки. Чиїсь плечі заступають мені вікно, а так хотілося б поцілувати очима до болю знайомий пейзаж цього маршруту.

Чую, як у когось в навушниках грає знайома мелодія… Усміхаюся. Рука, якою тримаюся за поручня, ниє від болю, але дорога здається не такою вже й довгою. Колеса намотують кілометри і мої спогади.

Різкий поворот — і душа стріпується, немов маленьке пташеня, яке намагається розпустити крила перед першим польотом у вись. Серце відчуває наближення до Бережан.

Виходжу з автобуса і намагаюся усвідомити, що я знову тут. Як загублене дівча, стою і вловлюю зміни. Місто над Золотою Липою опускає голову, підкоряючись вибагливій пані зимі.

Ноги несуть у серце міста, і я повільно крокую до Тих Місць. Здається, десь там, на самотній лавочці, досі сидить моє дитинство, збираючи пожовтіле листя й усміхаючись перехожим. Я починаю бігти, щоби зловити його на тому ж місці. Відмірюю бруківку кроками й на мить зупиняюсь. У повітрі витає запах чогось знайомого та недосяжного. Легені наповнюються солодкавим повітрям, а очі фокусуються на ратуші, яка височіє над старою площею. На мить вулиці стають безлюдними, а самотня годинникова вежа дивиться на вечірнє сонце.

Пам’ятаю, як величний годинник вітав мене в місті своїм монотонним бамканням, і розумію — тепер він мовчатиме. Стрілки зупинилися, так, як і моє дитинство.

Дана НИКОЛИШИН,
студентка факультету філології та журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини