Вільне життя

І засурмів сьомий ангел…

9665

(Закінчення. Поч. у номерах за 12 і 19 лютого).


За десять хвилин до першої ночі за київським часом до Яценюка підійшов Турчинов і прошепотів:

— Щойно телефонувала Яресько. Уже є 40 мільярдів доларів. А ще купа КАМАЗів не розвантажена.
— Шістдесят мільярдів буде? — тихенько запитав великомученик.

— Сто відсотків! — запевнив Турчинов.

І тут Майдан Незалежності осяяло Світло Небесне. Із неба поволі спустилися архангели Михаїл та Гавриїл.

— Слухайте всі! — гучно оголосив Михаїл. — Заради помазаника свого великомученика Арсенія Господь помилував людей! Армагеддон переноситься на невизначений термін!

— Арсенія Петровича Яценюка при–значено міністром фінансів у Небесний Уряд! Зараз він відлетить із нами! — продовжив архангел Гавриїл.

— А ті ослушники з Верховної Ради, які посміли проголосувати за зняття з посади прем’єр-міністра України Арсенія Петровича Яценюка, ці підступні агенти Путіна йдуть на дострокові вибори! — запечатав Михаїл. — Живіть, люди! І не грішіть більше!

Гавриїл і Михаїл узяли Арсенія-великомученика за руки.

— Злітаємо, — попередив Михаїл.

— Як це — злітаємо? — розгубився Яценюк. — А гроші? Тут 60 мільярдів доларів!

— У бюджет! — твердо сказав Гавриїл. — І не про них думай, Арсенію. Тепер ти міністр фінансів нового уряду. А там грошей — трильйон разів по 60 мільярдів. Летимо!

«А це вже геть добре», — подумки посміхнувся Яценюк. У супроводі архангелів він почав возноситися. Усі люди на Майдані Незалежності впали на коліна.

* * *

Люди зітхнули з полегшенням і повернулися до своїх справ. Опустіли храми. Зате з новою силою спалахнули війни. Щоправда, бойовики на Донбасі, дізнавшись, що кінця світу не буде, так запили з радості, що забули обстрілювати наші війська, аби спровокувати їх на порушення мінських домовленостей. Життя поверталося в звичне русло. Навіть у Росії почали пити менше в рази, бо вже ніхто не роздавав безкоштовну горілку.

* * *

Яценюк уже місяць працював міністром фінансів у Небесному Уряді і встиг заслужити похвалу Ісуса. Він гостро урізав видатки на Пекло, скоротив там 8000 працівників з рогатої обслуги. Арсеній Петрович резонно зауважив, що утримувати двох чортів біля одного казана з грішниками — це задорого. Із роботою цілком успішно впорається і один рогатий.

А зараз Арсеній Петрович, знаючи, що перед ним — вічність, розмріявся про майбутнє. «Так, — думав Яценюк, — насамперед треба напхати в Небесний Уряд друзів. Ющенко буде головним пасічником. Його дружина Катерина будуватиме Небесну дитячу лікарню майбутнього. Авакова прилаштуємо в місцеву поліцію. Петренка в юстицію. Іванчук піде в тендерний комітет. Мартиненка поставимо директором Небесного припортового заводу. Ще б кого і куди? Друзів у мене багатецько. Але й вакансій чимало, є куди людей прилаштувати».

* * *

У Путіна заспівав мобільний: «Саюз нєрушимий рєспублік свабодних». Він глянув на номер і похолов: телефонував Сам.

— Слухаю, Хазяїне, — улесливо відповів Путін.

— Слухай, Влодку, — твердо сказав Сам, — мусиш негайно вивести війська з Донбасу та Криму і повернути ці території Україні.

— З якого б це дива? — обурився Путін. — До речі, я війська вводив після твого дозволу, Хазяїне.

— А тепер мусиш вивести! — крикнув Сам. — Ситуація змінилася. Добре знаєш, Влодку, на якій тепер посаді Яценюк. Він мене за місяць так прижучив, що далі нікуди. Яценюк провів у моєму відомстві оптимізацію і зоставив без роботи 8000 чортів, 1000000 чортів йому в печінку!

— А ти їх українському генпрокуророві Шокіну запропонуй, Хазяїне, — порадив Путін, — він саме набирає нових працівників у прокуратуру. У тебе чудові фахівці, вони неодмінно переможуть на конкурсі.

— А це ідея, — погодився Сам. — Та все одно це не допоможе. Знаєш, Влодку, хто переміг на тендері з постачання дров у моє відомство? Фірма Іванчука «Буковина-Бук». А казани фірма «Дур-Шлаг» Жванії постачатиме. Смолу ж має постачати фірма «Смолажиртрест» Мартиненка. Має постачати, бо грамульки смоли ми від нього ще не бачили. Дрова вогкі, не горять, лише диму повне відомство. Казани діряві, течуть, заливають і так ледь живе багаття. Грішники без діла тиняються територією відомства, чорти з горя пиячать. Я пояснюю все це Яценюку, а він заявляє: «Усе буде добре. Треба лише пережити непопулярні реформи». Я йому про «відкати» на тендерах розповідаю, а він мені нахабно в очі: «Якщо 50% для тебе забагато, платитимеш 80». Так що вступайся, Влодку, з України, а я піду до брата та розповім йому про Яценюкові зловживання. Бо як не виведеш війська, то Ісус зі мною розмовляти не стане.

— Ісус Яценюка пробачить, — зауважив Путін, — він добрий.

— Так, 70 разів по 7 пробачить, — погодився Сам, — а далі турне Яценюка з посади і випровадить назад на Землю. Ось тоді нападеш знов на Україну. А тепер маєш три дні — аби жодного твого «зеленого чоловічка» в Україні не було. Ти, Влодку, мене зрозумів? — жорстко запитав Сам.
— Зрозумів, — покірно зітхнув Путін.

* * *

На подив цілого світу, Росія в три дні виконала мінські домовленості, вивела війська не лише з Донбасу, а й з Криму, передала кордон під контроль українським прикордонникам. Українці раділи, а росіянам було на це начхати. Цар сказав, що Крим — п’явка на тілі Росії, яка п’є з неї всю кров, а на Донбасі сепаратисти тероризують братній український народ. А раз цар (тобто Путін) сказав — значить, так воно і є.

Навіть у Криму вивід російських військ більшість людей зустріли байдуже: від зміни прапорів злидні нікуди не подінуться. І лише російськомовні бабусі довгою вервечкою ішли топитися в Чорному морі, аби встигнути померти в Росії.

* * *

Яценюк прослухав диктофонний запис розмови Диявола з Путіним, який таємно зробив завербований ним чорт, і зблід. Йому кінець! Негайно слід бігти до Ісуса, падати на коліна і каятися! Ісус добрий, Він пробачить. Головне — втрапити до Ісуса раніше, аніж до нього з компроматом прийде брат. Бо інакше — відставка. І захурчить він назад в Україну, аж закурить за ним.

— Усе! — закричав Яценюк, зриваючись із крісла. — Віднині я буду кришталево чесним! Жодних хабарів! Жодних «відкатів»! Тільки не відставка!

— Чого верещиш, Арсене? — дружина невдоволено штурхнула чоловіка, який сидів у ліжку. — Спи спокійно, тебе у відставку ніхто ще не відправляв.

— Де я? — жалібно запитав Арсеній Петрович.

— Де-де? У ліжку біля мене, — відповіла дружина. — І не верещи, бо доньку розбудиш.

— Хто я? — нерозуміюче роззирнувся Яценюк.

— Прем’єр-міністр України. Спи вже, — невдоволено відповіла дружина.

— То що, це був сон? — отямився Арсеній Петрович.

— Так, звичайно, сон, — позіхнула дружина, — і кричав ти уві сні. Спи нарешті.

Арсеній Петрович ліг і полегшено зітхнув. Він ще не там, а тут. І він ще прем’єр-міністр України з усіма можливими вигодами від посади. Недавно він відсвяткував свій перший мільярд. Незабаром святкуватиме другий. А люди мусять терпіти. Бо війна. А ще він — влада. А всяка влада — від Бога. І якщо ним хтось не вдоволений, значить, агент Путіна. І жодних інших розмов.

А щодо Бога, то до нього так високо. І за віком ще далеко. «На старості літ щодня ходитиму до церкви, — твердо вирішив Яценюк, — Ісус добрий, пробачить мої гріхи. Кажуть, Він усім пробачає».

І маленька післямова…

Дорогі українці! Цей твір — звичайнісінька політична сатира, яка не містить жодної богозневаги. Я просто хочу звернути увагу читача, що в нас кожен, хто доривається до вищої влади, вважає себе ледь не помазаником Божим. А ще вважає, що до влади він прийшов навіки, а ми, прості українці, повинні зі сліпою покорою спостерігати, як казково збагачуються, грабуючи нас, наші владоможці. І терпіти. Бо інакше нас назвуть «агентами Путіна».

Та нам уже давно час усвідомити, що джерело влади, яка зробила нас злиднями та порозкидала світами своїх синів і дочок із благословенної рідної землі — ми. Ми — влада, а не вони. Пам’ятаймо, що Господь ще тримає руку над Україною. Позбудьмося байдужості, легкості в довірі та розчаруванні. Аби Там не розчарувалися в нас. Бо саме ми маємо зробити те, що випало зробити нам. Бо ніхто інший за нас цього не зробить.

А ще не біймося відправляти бездарну, некомпетентну та злодійкувату владу на позачергові вибори. Навіть під час війни. Це не страшно. Значно страшніше буде, якщо влада бездарно програє цю війну.

І пам’ятаймо, що для всіх нас, рано чи пізно, але засурмить сьомий ангел. А ще постійно нагадуймо владі, що засурмить сьомий ангел не лише для нас, а й для них.

Ярослав БОРСУК

м. Підгайці

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини