Вільне життя

А хто винен?

23421890

На початку лютого телеканал «Україна» провів грунтовне розслідування щодо тиску та калорійності газу. Адже нині він для споживачів воістину «золотий». Зрозуміло, що розслідування журналісти робили за вказівкою власника телеканалу олігарха Рината Ахметова. Я не тішу себе ілюзіями, що пану Ахметову раптом стало нас жаль, бо вовк вівцю не пошкодує, але всі експерти визнають: журналістські висновки об’єктивні. 

Якість газу цьогорічної зими порівняно з його якістю взимку 2009—2010 років знизилася на 80 відсотків! Отже, в цей газ тепер «хтось» (ні можновладці, ні правоохоронні органи ніяк не можуть дізнатися, хто) накачує повітря. Таким чином, наприклад, замість 10 мільярдів кубометрів газу за зиму ми споживаємо 18. При вартості 3600 гривень за тисячу кубічних метрів ми переплачуємо 28,8 мільярда гривень! Навіть при падінні курсу гривні на початку року це понад мільярд доларів. І цей мільярдик «зелених» отой «хтось» покладе в кишеню. Скажіть-но мені, чи може той «хтось» вчинити подібне, не маючи підтримки від перших осіб держави?

До речі, як би я не був невдоволений сьогоднішньою ціною газу, але при вартості долара 22 гривні на момент підняття ціни це була вимушена міра. Інша справа, чому наші можновладці допустили, що курс гривні впав утричі. Через те ми втричі стали біднішими, а після того нам запропонували платити більш ніж утричі вищу ціну за ключовий в Україні енергоносій. Причім субсидії аж ніяк не врятували ситуацію, хоч і пом’якшили її. Бо уряд при нарахуванні її чомусь нарахував усім реально безробітним по віртуальних 1378 гривень на місяць, себто мінімальну на сьогодні зарплату. Віртуальні гроші, бо їх враховують при нарахуванні субсидій, але ж у кишені людини їх нема.

Та повернемося до курсу. Американські економісти вирахували, який сьогодні мав би бути курс долара в Україні. Це 7 гривень 32 копійки за один долар, тобто близький до отих восьми гривень, при згадці про які ми тепер ностальгійно зітхаємо. Нинішній курс — наслідок жахливої некомпетентності і ще жахливішої злодійкуватості нинішньої влади та всіх попередніх. А оскільки всіх їх обирали ми, то мусимо розділити з ними відповідальність, бо є тими жахливо некомпетентними виборцями. І мусимо врешті-решт забути про те, що в галузях політики та виховання дітей усі спеціалісти. І в першому, і в другому ми ще дуже слабкі. Мусимо це визнати для себе і терпляче та наполегливо вчитися премудростям і того, і того, бо вони дуже взаємопов’язані.

А ось у низькій якості газу винні тільки ми. Так само, як і в тому, що їмо ковбасу з туалетним папером, що отруюємо продуктами із хімікатами власних дітей. У цьому винні наші лінощі, байдужість і егоїзм. Якщо я їм низькоякісну ковбасу, то нехай її їдять і діти сусіда. Якщо в мене нема дітей, то яке мені діло до того, що з наших шкіл треба поганою мітлою вигнати половину вчителів? Якщо я ні з ким не суджуся, то чи не однаково мені, бере наш районний суддя хабарі чи ні?

Головний наш ворог — звичайнісінькі лінощі думки й дії. Якість газу низька? Сидимо на кухні й лаємо Порошенка, Яценюка та інших. Це правда, вони сякі-такі, але ж із нашим мільярдом доларів у кишені! А ми без мільярда і з украй низькоякісним газом.

Чи є вихід із цього зачарованого кола? Звичайно ж, є! Якби в Києві на вулицю вийшли півмільйона людей і висунули владі вимогу: або за тиждень якість газу нормалізується, або будуть дострокові президентські й парламентські вибори, то проблема розв’язалася б за кілька днів. Не хочу навіть слухати демагогів, котрі говорять, що владу в час війни чіпати не можна. Ще й як можна! Хіба ви самі не бачите, як вона намагається втягнути нас «мінськими домовленостями» у війну на десятиліття? Бо війна — не газ. На ній мільярди доларів «роблять» щороку. Подивіться на гігантський військовий бюджет України і на злиденних, голодних солдатів на полігоні «Широкий лан». «Хижі круки в наші дні гріють лапи на війні».

На жаль, саме через лінощі, низький рівень освіти й культури ми страждаємо. Пригадайте, дорогі українці, слова нашого Кобзаря: «Якби ви вчились так, як треба…» Ну хоча б на уроках історії. Тоді б ми точно знали, що права людини та соціальні стандарти завжди виборювалися, силою виривалися у влади. Тоді б ми знали, що тільки щедро вмившись власною кров’ю, пан ішов на реформи, які поліпшували життя простого люду. До речі, в тій ситуації, що склалася тепер в Україні, винні ми всі як народ. Нехай не без допомоги продажних голосів Західної України було обрано президентом Януковича, та коли восени 2010 року він змінював Конституцію «під себе», ми байдуже промовчали. А якби тоді мільйон людей відірвав від диванів сідниці та вийшов на акцію протесту, Янукович не посмів би це зробити. І не було б крові на Майдані. І не було б війни. То хто, скажіть, нам, українцям, винен?

Я не закликаю вмити сучасних панів їхньою ж кров’ю — вони самі здатні успішно довести народ до цієї крайності. Але мусимо усвідомити: якщо хочемо в державі змін на краще, мусимо щомісяця збирати в Києві мільйонні демонстрації з того чи іншого приводу. Мусимо бути готові до того, що в нас на найближчі 10—15 років слід ледь не щороку проводити дочасні парламентські й президентські вибори. І терпляче вчитися обирати найкращих, найдостойніших з-поміж нас. А ще — сумлінно працювати кожен на своєму робочому місці, мати почуття власної гідності, солідарності і з найближчим сусідом, і з усією нацією. Зрозуміти, що реформи проводить не уряд, а кожен з нас у своїй свідомості.

І лише в цьому разі матимемо і високоякісний газ за прийнятною ціною, і державу, якою можна пишатися.

Ярослав БОРСУК

м. Підгайці

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини