Вільне життя

Великого спасибі нам не треба

Цікаво, якби підрахувати: скільки разів на день людина промовляє формули вдячності? Психологи кажуть, що слово «дякую» — справді чарівне і здатне творити дива, адже так люди дарують радість одне одному і висловлюють увагу. Вибір відповідної формули залежить від ситуації спілкування, емоційного настрою мовця. Найчастіше ми послуговуємося словами «дякую» і «спасибі», які можуть поєднуватися з підсилювальними «красно», «щиро», «сердечно», «дуже», «вельми» тощо.

На жаль, досить часто вживають велике дякую, велике спасибі, що є кальками з російської – большое спасибо. Українською мовою кажуть дуже дякую (дякуємо), вельми вдячні, складаю (складаємо) подяку тощо. Читаємо у класиків: «І я, і дружина моя сердечно дякуємо за Ваші ласкаві запросини» (М. Коцюбинський); «Щиро дякую Вам за привітання зо святом весни і вітаю Вас так само з ним…» (В. Винниченко до Д. Нитченка); «Вдячний з найвдячніших, що ясновельможний пан зволили вибрати мою бідність до такої важливої послуги» (М. Шашкевич до Т. Василевського); «Прийміть мою найсердечнішу подяку за Ваше щире співчуття» (М. Коцюбинський).

Відомо, що українське «дякую» походить з німецької (danken). А «спасибі» — східнослов’янський варіант висловлення подяки. — Первісно складалося з двох слів — «Спаси Бо(і)г» — і було не лише формулою вдячності, а й побажанням зі значенням спаси вас, Боже, напр.: «Ваш дорогий лист від 21-го і посилку дістав, за що Вам великий спасибіг!» (Ю. Федькович до М. Драгоманова). У Т. Шевченка читаємо: «Спасибі, дідусю, що ти заховав / В голові столітній ту славу козачу: /Я її онукам тепер розказав».

На подяку ми можемо відповісти традиційними прошу (з наголосом на першому складі) та будь ласка. Є і відповіді в конкретних ситуаціях, наприклад: «На здоров’я» (якщо дякують за їжу); «Носи на здоров’я!» чи «Носи здоровим!» (за одяг). А також вживаємо немає за що у значенні: «це дрібниці, не варто». Треба бути обережним із цим словосполучення, адже так можна образити людину. Бувають і прикрі випадки. Рівненський тижневик «Панорама» опублікував інтерв’ю, в якому один з авторів проекту факсимільного перевидання «Кобзаря» 1840 року розповів, як виник задум і хто його втілював. Видання справді цікаве. А коли цей чоловік повідомив, що один примірник дарує редакції, то у відповідь, зрозуміло, почув «дякую». І тоді на те «дякую», ніби перекреслюючи все, що доти мовив про важливість і цінність автентичного «Кобзаря», сказав: «Нема за що».

То є за що дякувати чи подарунок того не вартий?

Отже, шановні читачі, щиро дякую за увагу!

Вікторія ОСІПОВА,
літературний редактор  «ВЖ плюс».

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини