Вільне життя

Кинуті напризволяще

06-selo-bystrica

Село як село, як і колись було. Але люди не ті: одні повмирали, другі виїхали на заробітки, а треті ще малі, ходять до школи (добре, що ще діє).

А колись (коли я ще був школярем) було два класи: А і Б, у кожному по 22 учні. Нині в усій школі ледь сотня набирається.

Однак є ще в селі дідусі й бабусі 80-річні, хворіють. Їм потрібна допомога. Тож син чи дочка (якщо вони в селі), чи сусідка порадять такі-сякі ліки — і хворі як можуть зі своїми недугами борються. Доводиться стареньким просити, аби хтось зробив укол. І хоч вміють ті люди в руках шприц тримати, але ж не фахівці — і це має певні наслідки. Ще й не задарма сільські «фельдшери» ті уколи роблять.

Село забуте владою, керівниками. А ті старі хворі люди, нині нікому не потрібні, колись віддавали свої сили і вміння селу, на їхніх плечах усе тут трималося: землеробство, ферма, промисли.

Було б добре, якби у малих селах були створені медичні групи з фельдшера і двох-трьох медсестер, які б відвідували стареньких хворих удома, надавали потрібну медичну допомогу: виписували ліки, робили уколи, консультували. Адже це так необхідно!

Прошу редакцію опублікувати мій допис у газеті. Сподіваюся, що ті, хто відповідає за організацію охорони здоров’я на місцях, прочитають його і навіть у найвіддаленішому, найменшому селі старі хворі люди не залишатимуться кинутими напризволяще.

Онисим ЛЕСІЦЬКИЙ

с. Бурдяківці Борщівського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини